«У літаку алкоголь впливає значно більше, тому часом кажемо пасажирам: «Вам уже достатньо!»

А ще — хмари. Багато хмар… Бортпровідниця (у народі — стюардеса) показує екзотичні країни, в яких побувала.

Я поспілкувалася з Катериною Кудлач. Розпитала її, які вимоги авіакомпанії висувають до майбутніх бортпровідниць, і як навчитися літати без стресу? А ще мені було цікаво дізнатися, що бортпровідники говорять одне одному, коли літак злітає і приземляється?

— Катерино, розкажіть про своє дитинство. Де навчалися? Чому вирішили стати бортпровідницею?

— Я народилася в Одесі. У мене творча сім’я. Батьки — музиканти. Я все дитинство займалася балетом, музикою, співами. Мріяла стати балериною, потім акторкою. Вступила у Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені Карпенка-Карого (спеціалізація — акторка ляльок). Хоча мріяла про драматичний факультет. На другому курсі перевелася у Львівський національний університет ім. Франка. Навчалася на драматичну акторку.

Після навчання працювала у Львівському академічному драматичному театрі імені Лесі Українки. Працювати у цьому театрі було моєю мрією. Тож я була щаслива! Потім почався ковід, і я трохи «вигоріла» на роботі, втратила віру у себе… Але у той час дивилася багато відео про те, як змінити життя, вийти з зони комфорту. І дуже загорілася ідеєю стати бортпровідницею. Мене завжди манило небо. Обожнюю мандрувати!
Я побачила, що українська авіакомпанія набирає у Львові бортпровідників. Такий шанс буває рідко. Подумала: поки молода і повна сил, а мені на той час було 22 роки, треба спробувати!

— Ви кардинально змінили своє життя. Хоча на той час літали лише один раз — у 10 років… Складно було наважитися на такий крок?

— Це правда! Я подала резюме в авіакомпанію. Вперше писала резюме, тому дуже хвилювалася, боялася написати щось не т. е. Через три тижні мене запросили на співбесіду. Того дня у театрі якраз мала вихідний. Тож усе складалося… Я себе налаштувала так: будь-якої миті можу відмовитися від цієї пригоди, якщо щось піде не так або не пройду конкурсу. Нічого страшного, у мене є моє життя, я його продовжу… Поїхала на співбесіду. Через те, що ставилася до цього як до пригоди, не так переживала, як інші дівчата. Боялася лише, що там будуть якісь каверзні запитання. Наприклад, скажуть назвати столиці усіх міст (усміхається. — Авт.). Слава Богу, такого не було.

Я одразу зрозуміла, що треба їх зацікавити. Тому розповіла, що за фахом я — акторка, працюю у театрі. Здивувалися: «Гм, а що ви тут узагалі робите?» (усміхається. — Авт.). На той момент англійську я знала на середньому рівні. Лише на співбесіді дізналася, що презентацію треба робити англійською. Дуже стресонула, але зібралася. Якісь фрази у дівчат підслухала… І досить добре себе презентувала. Пройшла у наступний тур. Ще було групове завдання, а потім особиста співбесіда, на якій мене розпитували, чому таке рішення, як ставиться чоловік до того, що іду з театру? Мій чоловік — львів’янин, він також актор.

— Які поради можете дати дівчатам, які мріють стати бортпровідницями?

— На співбесіді важливо проявити себе, але на групових завданнях «не перетягувати ковдру» на себе. Фрази на зразок: «мрію подорожувати» або «мрію побачити світ» рекрутери чули багато разів. Тому добре розповісти, наприклад, про своє хобі або попередню професію, щоб на вас одразу звернули увагу. Я боялася, що буду надто емоційною як акторка. Старалася тримати баланс між серйозністю і легкістю. Коли дівчата сковані, говорять завчений текст, це не привертає уваги. А коли ти жива, можна трішки пожартувати (головне, в міру), це круто! Також на груповому завданні важливо проявити свої лідерські навички. Не перебивати інших під час розмови, а показати, який ти класний командний гравець. Це важливо в авіації.

— Скільки дівчат тоді не пройшли конкурсу?

— Дівчат було дванадцять, пройшло лише троє. Дехто дуже хвилювався і мало себе проявив. Одна дівчинка не пройшла за зовнішнім виглядом. Все-таки є певний дрес-код, має бути діловий. Дівчина прийшла у джинсах та футболці. Це свідчило, що вона або не готувалася до співбесіди, або до кінця не розуміє, у яку сферу хоче йти. Хоча зараз у нас форма — брючний костюм і кросівки. Але в цілому авіація — досить консервативна сфера, у якій є певні правила. І рекрутерам важливо бачити, що ви їх поважаєте і цікавитеся цими питаннями.

— У скількох країнах побували за час вашої роботи? Чи бачите переважно аеропорти?

— За 5 років відвідала понад 20 країн. Десь залишалася на довше, наприклад, у Бангладеш, Алжирі, Єгипті… Кудись могла прилетіти на тиждень. Це в основному вся Європа і кілька екзотичних країн.

— Ви знімали відео про Мальдіви. Ловили сонечко через ілюмінатор… То ви були на Мальдівах?

— Я з літака навіть не виходила (усміхається. — Авт.). Це один з тих рейсів, де ми прилітаємо, висаджуємо пасажирів, набираємо нових і повертаємося назад. І в принципі — це найкласичніший день бортпровідників.
Погуляти містом можемо тоді, коли політ дуже довгий. За правилами, ми не можемо працювати більше ніж 12 годин. Якщо рейс триває 7 годин, ми зобов’язані відпочити у готелі, і тоді можна повертатися. Залежно від кількості рейсів в авіакомпанії, можу повернутися наступного дня, а можу залишатися у тому місті на три дні. Бо рейс у це місто, наприклад, тільки двічі на тиждень.

— Ви були у Бангладеш. Що вам запам’яталося у цій країні?

— Це абсолютно інший світ. Зовсім інша культура. Пасажири рідко спілкувалися англійською. Було дуже складно з ними комунікувати, пояснювати правила безпеки, обслуговувати. Бангладешці мислять спільнотою. Хтось взяв, наприклад, плед з полички, який не можна брати, і всі собі взяли. Хтось один попросив води, і всі починають просити воду. Було багато нюансів в обслуговуванні, до яких треба було звикнути. Плюс — там дуже специфічні їжа і клімат. Коли я там жила місяць, було досить складно емоційно. Там немає доступу до якихось хобі. Прогулятися — надто спекотно або небезпечно. У готелі сильна вологість. І це все впливає на самопочуття. В Алжирі, наприклад, по одному взагалі не можна було гуляти. Тому що у них досить небезпечна країна для туристів, зокрема для жінок.

— Скільки загалом годин ви були у небі?

— Найдовший мій рейс тривав 7,5 години — з Риги на іспанський острів Тенерифе. Я не літаю далекомагістральні рейси — через океан… Обидві компанії, в яких я працювала, літають тільки на середню або на коротку дистанцію.

— Коли дивилась ваші відео, помітила, що ви дуже вимоглива до безпеки. А батьки часто не хочуть пристібати дітей. Вам доводиться по сто разів одне й те ж їм повторювати… Що найважче у вашій роботі?

— Найважче — ненормований графік. Бо сьогодні може бути ранковий рейс і треба встати о 4-й годині ранку. Післязавтра — нічний рейс, і ти маєш якимось чином поспати вдень, а о першій ночі збиратися на рейс. Це найбільш складний нюанс, що впливає на здоров’я і самопочуття. Коли я починала літати, для мене це було суперлегко. Я мала купу енергії, купу завзяття. А з часом починаєш відчувати втому — все більше і більше.

Що стосується пасажирів, то іноді стаються конфлікти. Треба багато разів повторити, що правил безпеки треба дотримуватися. Найскладніше — тримати емоції при собі. Буває рейс, на якому йде все гладко, тож навіть не втомлюєшся. А буває — пасажири не хочуть пристібатися, хтось проситься в туалет під час турбулентності, комусь стало погано… Коли багато стресових ситуацій під час рейсу, звісно, після посадки почуваєшся як вичавлений лимон.

— Є пасажири, які люблять хильнути у літаку. Так заспокоюють нерви, бо бояться літати?

— Це переважно пасажири, які летять на відпочинок, наприклад, у Єгипет, Туреччину. Починають святкувати відпустку уже в літаку. Ігнорують усі правила. Я розумію їхнє прагнення свята, але є певні правила, і їх важливо дотримуватися! Бо пасажири у стані алкогольного сп’яніння поводяться дуже по-різному. Хтось може просто заснути, а хтось може почати буянити… Ми у замкнутому просторі, і це досить небезпечно як для екіпажу, так і для інших пасажирів.

— Ви не дозволяєте приносити у літак свій алкоголь. Але, в принципі, у літаку можна замовити алкоголь, і авіакомпанії його пропонують пасажирам.

— Не усі авіакомпанії і не завжди пропонують пасажирам алкоголь. Деякі кейтерингові компанії, які завантажують продукти на борт, наприклад, єгипетські, не мають алкоголю. Це мусульманська країна, і у них інші правила. Але переважна більшість авіакомпаній пропонують різні алкогольні напої на борту, які ви можете придбати. І я дуже часто отримую коментарі від підписників чи пасажирів: «Та ви просто хочете заробити на нас!». Звичайно, комерційна складова тут існує. Тому що авіація — це дуже дорога сфера: вартість палива, технічне обслуговування літаків, оплата класних спеціалістів тощо.

Коли надаємо пасажиру алкоголь самі, можемо контролювати кількість випитого. Не раз було таке, що ми відмовляли пасажиру у продажу зі словами: «На нашу думку, вам вже достатньо!» (усміхається. — Авт.). Іноді я знаходжу в салоні після рейсу літрову пляшку з-під віскі. У літаку інший тиск, алкоголь впливає значно більше…

— Я бачила відео, як ви пояснювали пасажирам, куди треба ставити валізи. Ви ще тоді сказали смішну фразу: «Бігаю по салону, граю в тетріс…». Які можете дати поради мандрівникам, аби у літаку не було ґвалту?

— За правилами перевезення ручної поклажі маленькі рюкзаки, duty free — пакети, сумочки — все має бути під переднім кріслом. Полички — для валіз та великих рюкзаків. Якщо пасажири не дотримуються цих правил, затримують посадку на літак. А це впливає на затримку рейсу. І пасажири не встигають на свої пересадки. Я вдячна пасажирам, які розуміють, що є такі правила, і максимальну кількість речей здають у багажник. А зі собою у салон літака беруть найнеобхідніше.

— Часто пасажири запрошують вас на каву, роблять компліменти?

— Іноді трапляється (усміхається. — Авт.). На одному з рейсів по Європі пасажир наполегливо намагався мене кудись запросити. Я одразу сказала, що я заміжня. Хоча це його не зупинило. Тому зазвичай віджартовуюсь.

— Ваш чоловік за фахом теж актор. Не відмовляв вас від цієї роботи?

— Ми познайомилися з Андрієм під час навчання у Львівському університеті. Він мене дуже підтримував. У нього такий погляд на життя: завжди треба пробувати нове. У цьому нас переконували і під час навчання. У театрі мене теж усі підтримували. Захоплювалися моєю сміливістю — спробувати ще щось…

— Плануєте повернутися у театр?

— Сумую за акторством, за відчуттями на сцені, за творчістю. Це унікальний процес. Пів року я поєднувала роботу бортпровідниці та грала у виставах. Це був найщасливіший період мого життя, тому що давав можливість різнобічно проявлятися. Окрім того, що я творча, емоційна, я ще й дуже відповідальна та принципова. Це ті риси, які допомагають мені в авіації. Зараз дуже багато часу проводжу за кордоном, оскільки небо у нас, на жаль, закрите. І тому не маю можливості грати у театрі. Хоча іноді беру участь у сценічних читаннях або граю в невеличких кінороботах. Планую у цій сфері розвиватися.

— Ваша професія дуже романтична. Часто знімаєте відео про світанки, про захід сонця та безконечні хмари…

— Щоразу світанок якийсь новий, цікавіший, з якимись іншими відтінками… У такі моменти думаю: «Як я буду сумувати за цими краєвидами, коли повернусь на землю». Це унікальне явище. Ти бачиш планету, яку починає заливати сонце… Ці пухкі хмари. Я таке шалено люблю!

— Часто бортпровідниці йдуть у цю професію, щоб вийти заміж за пілота? Такий стереотип, мені здається, досі існує.

— Це трішки застаріле уявлення. Я давно такого не чула (усміхається. — Авт.). Але думаю, років 20−30 тому така тенденція могла бути. Юним дівчатам можуть бути цікаві стосунки саме з пілотами. Але багато хто зараз знайомиться онлайн. Хоча у більшості авіакомпаній не заборонено мати стосунки з колегами. Якщо раптом щось таке стається…

— А що категорично заборонено бортпровідникам?

— Є нюанси стосовно татуювань. Але все залежить від авіакомпанії. Деякі авіакомпанії взагалі не дозволяють татуювання на видимих ділянках шкіри. Деякі дозволяють, наприклад, всюди, окрім кистей рук та обличчя.

— Що бортпровідники зазвичай говорять одне одному, коли літак злітає та приземляється?

— Перед зльотом говоримо одне одному «Приємного польоту». А перед посадкою — «М'якої посадки».