Передплата 2024 «Добра кухня»

«Чоловік пожартував: жінки везуть з-за кордону валізи з одягом, а моя — валізку з рослинами»

Українська майстриня Тетяна Бердник творить неймовірні картини у техніці ошибана

Тетяна Бердник ще й гарно малює. Ось таку зупинку створила у селі, де живе з чоловіком. Фото з альбому Тетяни Бердник
Тетяна Бердник ще й гарно малює. Ось таку зупинку створила у селі, де живе з чоловіком. Фото з альбому Тетяни Бердник

Мабуть, сам Всевишній вирішив, що вчителька за освітою Тетяна Бердник має стати визнаною майстринею у техніці ошибана (пресована квітка). Її неймовірної краси картини складно відрізнити від полотен, намальованих аквареллю чи олійними фарбами. Ці картини справді живі, бо створені зі стебелець і пелюсток квітів, а їх у майстрині у коробках аж понад 2500 видів!

Одна з картин у техніці ошибана.
Одна з картин у техніці ошибана.

Батько Тетяни — журналіст, поет-пісняр Ілля Бердник, який обожнював природу, висадив море кущів у майже са­місінькому центрі Києва, побли­зу їхнього помешкання. А у вихід­ні батько садив донечку на свій велосипед, дружину — на інший. І мчали з наметом за місто, щоб набратися сили від землі, поди­хати свіжим повітрям і намилува­тися красою рідного краю… Ко­лись Ілля Бердник написав пісню «Чого квіти не в’януть». Мабуть, батько запрограмував цією піс­нею долю своєї доньки Тетяни — у неї також квіти не в’януть. Вона їх сушить і зберігає їхнє життя на довгі роки у своїх картинах. Бо усе у неї почалося з дитинства…

Коли батько відійшов у засві­ти, Тетяна пішла у «Сільські вісті», де Ілля Бердник працював за­ступником головного редактора, і попросилася на роботу. Почи­нала кореспондентом, а згодом стала керівником відділу. А потім ще й телебачення додалося.

— У час тотального дефіци­ту, коли по молоко стояли шале­ні черги, коли ми практично ви­живали, я сказала мамі, що йду на курси флористики, — каже пані Тетяна. — Мама була шоко­вана. Так, я ще й шила, і мама це сприймала нормально, але йти на курси флористики у такий тяжкий час, та ще й якоїсь пресо­ваної — це було за межами нор­мального сприйняття.

— А справді, чого вирішили йти на ці курси?

— У Бога все йде за планом. У великому місті ми зустрілися ви­падково з моєю наставницею, вчителькою і надзвичайною жін­кою — Ніною Федорівною Мінчен­ко. Я гуляла з дитиною у Маріїн­ському парку. Бабусі на лавочках повиставляли власні твори — ме­реживні серветки, шкарпетки теплі… А ще одна жінка стояла біля невеликих картин. Спочат­ку мені здалося, що це звичай­ні малюнки, але цікавість взяла гору. Ми з нею говорили понад годину. І тоді я запитала, чи не проти вона, щоб я про неї напи­сала статтю. Ще розговорилися і з’ясувалося, що її покійний чо­ловік і мій батько були друзями. І Ніна Федорівна колись мене зна­ла, коли я була маленькою. Вона — науковий співробітник ботаніч­ного саду, і саме вона займалася акліматизацією магнолії в Украї­ні, зокрема у Львові.

Ошибана у Ніни Федорівни була як хобі. Я була приємно вра­жена: поки ми спілкувалися, пані Ніна продала кілька картин. І за­робила непогані гроші! Подума­ла: можливо, я і не зможу заро­бляти на цьому виді мистецтва, але принаймні навчуся і буду да­рувати друзям на день народження.

Ніна Федорівна тоді вселила у Тетяну Бердник віру, переко­нувала, що дівчина талановита, тільки треба повірити у себе.

Від першої роботи Тетяни Бердник минуло 29 років. Вона — визнана майстриня в Україні, член японського клубу ошиба­на у Києві, про неї знято багато телепередач і написано чимало статей. Ошибана стала для Те­тяни Іллівни не лише матеріаль­ною підтримкою, а насамперед духовною.

А потім здійснилося те, про що мріяла жінка, — зустріти чоло­віка, який оцінить, зрозуміє її лю­бов до творчості. Всевишній по­чув її мрію.

Анатолій став її героєм у те­лесюжеті, який підготувала для одного з телеканалів, — про його лимони, апельсини, банани, які вирощував на власній фермі. Те­тяні тоді було 35 років, Анатолію — на 15 більше. Вона йому тоді дуже сподобалася, але боявся підступити… «Я знав, що ти ро­биш квіточки, але ж не знав, що настільки серйозно і геніально», — вже потім розповідав їй коха­ний Анатолій.

— Мій майбутній чоловік ви­явився дуже благородною лю­диною, — сміється пані Тетяна. — Збудував будинок, виростив багато дерев. Ми три роки разом будували наш красивий будинок, і от вже 20 років ми разом. Оши­бана є тим місточком, який нас досі єднає. Мій чоловік пишаєть­ся мною, обожнює кожну мою роботу. Каже, що завжди з хви­люванням очікує на мою нову ро­боту, бо бачить, як я її створюю.

За словами пані Тетяни, оши­бана вимагає багато часу. З на­станням весни і літа вона біжить у поле шукати нові квіти, збирає листочки. А потім — довгий про­цес сушіння. В її колекції — 2500 рослин! І вона вважає, що це дуже мало. Насправді майстри­ня хотіла б більше рослин засу­шити, але не всі вони підлягають цьому процесу. Та й не до всіх має доступ. Усі подорожі жінки полягають не у відпочинку на со­нячних пляжах чи вечерях у доро­гих ресторанах, а у пошуку рос­лин. Якось чоловік пожартував, мовляв, усі нормальні жінки ве­зуть з-за кордону валізи одягу, а моя дружина — валізку з книжка­ми, в яких рослини.

— Знаєте, коли працюю з оши­баною, виймаю з коробок росли­ни, і відразу спливають у пам’яті спогади — цю квітку я знайшла у цій країні, а цю — в іншій. Це на­віть краще, ніж фотографії. До прикладу, з тією рослиною була пов’язана ось така історія. Іноді я навіть розповідаю людям ці істо­рії. Пригадую, ми відпочивали в Албанії, там весь паркан був об­плетений пасифлорою. А це суб­тропічна рослина. Від величезної кількості квітів цієї рослини мож­на просто здуріти. У цієї квітки є чарівний елемент — вусики, яки­ми квітка чіпляється за огорожу і плететься як огірок чи кабачок. Я ходила до того паркана як на ро­боту і щодня общипувала ті квіти. Навпроти цієї загорожі — ресто­ран. То люди, мабуть, думали, що я — божевільна (сміється. — Г. Я.).

У мистецтві ошибана, за сло­вами пані Тетяни, закладена фантастична енергія природи, що має ту гармонію, до якої праг­не кожна людина. Коли людина збирає квіти, вона бере енергію сонця, води, землі і вітру. А це — чотири стихії, яким поклонялися наші пращури. Тому, вважає май­стриня, ошибана є зціленням від будь-якого душевного смутку.

— В одному вашому інтерв’ю я прочитала, що ошибана має цілющий вплив на людину…

— Так, і у цьому напрямі вже можу дисертацію захистити. Я багато працювала з хворими людьми. Арттерапію ніхто не від­міняв — я була волонтером дитя­чого кардіоцентру, проводила з дітками заняття перед операці­єю і після. І результати були про­сто фантастичні! Я працювала з людьми, в яких виразка шлун­ка, а також з особами, які мають психічні захворювання… Маю ве­личезний досвід у своїй практиці, коли бачила позитивний вплив ошибани на таких людей, які ре­ально виліковувалися.

Пригадую, був випадок з жін­кою, в якої виразка шлунка була у занедбаному стані. Правда, вона сама себе довела до цього, бо працювала у похоронному бюро. Я їй порадила, щоб пішла з цієї роботи. І вона послухала. Поча­ла робити ошибану і влаштувала­ся у весільний салон. Через три роки ми зустрілися — я її не впіз­нала. Це вже не була та засуше­на хвороблива жінка — вона на­брала вагу, щічки стали рожеві. Коли я почала досліджувати, ді­йшла висновку, що японці, які займаються ошибаною понад 600 років, входять у стан саторі, що означає відмежування від світу, буденності, коли людина поринає у цю роботу, і у неї очищуються усі файли. Усе знімається з мозку, залишається лише вібрація рос­лин, з якими працює людина.

— Пані Тетяно, як народжу­ється сюжет майбутньої кар­тини?

— Не знаю, що маю відпові­сти. Як правило, сюжет підказує сама природа, рослина пропо­нує ідею. В ошибані закладений елемент спонтанності, неперед­бачуваності, тут нема плануван­ня. Як і немає схем і типажу. Я не можу нічого повторити вдру­ге — це буде інша робота. Як і у природі немає двох однакових листочків, так і в мистецтві оши­бана нема однакових картин. Я собі взяла за правило — не заци­клюватися на одній технології. Роблю ексклюзивні речі — ком­позиції, «панночки», листівки, за­кладки у книжки, ювелірні при­краси і навіть тацю з квітами… Я презентую українську ошибану — з українськими сюжетами: бере­ги, човники, хатки, верби, ставки, копиці сіна, церкви…

— Чи вплинула повномасш­табна війна на сюжети ваших картин?

— Радше мої роботи стали ще яскравішими, барвистіши­ми, життєдайнішими… У берез­ні 2022-го ми з чоловіком емігру­вали на пів року до Німеччини. Ми живемо у Броварському ра­йоні, а за 15 кілометрів — Черні­гівська траса. Тут так бомбили, ми не спали 28 днів. Мій чоловік дуже тяжко це пережив. Ми сіли в машину, взяли свого собаку, міні­мум речей. Я залишила вдома усі свої дві тисячі рослин, рами, пін­цети… У Німеччині у мене майже місяць була депресія. Я страшен­но хотіла повернутися додому, попри те, що нас там добре при­ймали. Але мені то все чуже. Було дуже боляче. Сиділа на ди­вані і дивилася в одну точку.

— Але ж ви там провели фестиваль…

— Ми були у Південній Німеч­чині, де все дуже рано зацвітає. Я побачила, які німці квітколю­би, які вони клумби вирощують, оздоблюють красиво міста. Та­кої кількості тюльпанів не бачила більше ніде. Мене ці квіти витяг­нули з того депресивного стану. Купила у магазині дешеві рамки, в аптеці придбала пінцет для ви­тягування кліщів, а вночі йшла об­ривати квіти з клумб (сміється. — Г. Я.). Знала, що не можна цього робити. І мене одного разу пійма­ли на цьому. Так, мені було дуже соромно, попросила пробачен­ня, але ж клумбу я не пошкодила — все робила дуже акуратно.

А потім попросила подругу, щоб вивезла мене на природу. Там багато всього назбирала. І я повернулася до життя! Подруж­ка почала мене возити по ні­мецьких виставках хендмейду, на яких я виставляла свої карти­ни. Мені навіть вдавалося заро­бляти по 300−400 євро. Радості не було меж! Усі зароблені кошти віддавала на потреби наших за­хисників. До прикладу, Анжеліка Рудницька, якій довіряю, моя од­нофамілиця Оксана Бердник ці кошти вкладали у купівлю потріб­них речей для ЗСУ. Потім я долу­чилася до чатів, переписувалася з іншими українцями, і ми разом організували фестиваль на під­тримку українських захисників.

Щоб створити одну картину, треба багато часу. День треба витратити на підготовку рослин — лише 25 коробочок з квітами доводиться перебрати. У кож­ній коробочці 100 файликів, тож треба з’ясувати — підійде чи ні квітка, яка «живе» у цьому фай­лику, до сюжету. Так, це копіт­ка робота, яка вимагає фанта­зії, посидючості. Але водночас зцілює, заспокоює і приносить фантастичне задоволення…

Схожі новини