Передплатити Підтримати

«Багато молодих людей працюють «під мене» (відео)

Інтерв’ю з майстринею витинанки Дарією Альошкіною

Фото Мар‘яни Варійчук

Дарія Альошкіна стала відомою завдяки своїм витинанкам незвичного масштабу — мисткиня створює цілі панно з паперу. Її роботи були представлені і у штаб-квартирі ООН, і на Книжковому форумі у Парижі. А львів’яни можуть подивитись ії унікальні роботи на площі Ринок, в обласній бібліотеці для юнацтва ім. Романа Іваничука. Дарія за освітою скульптор, однак у «декреті» освоїла нову справу. Свої роботи рекламує через соціальні мережі, там же знаходить клієнтів, які охоче купують для інтер’єру чи вітрин витинанки.

— Я запитала Тетяну (Тетяна Пилипець — директор бібліоте­ки. — Авт.), що можу зробити для бібліотеки, — каже Дарія Альош­кіна. — Спочатку повісили на ві­кна три мої архівні роботи, які я подарувала бібліотеці. Потім у Тетяни з’явилась ідея: до дня народження Романа Іваничука зробити тематичні витинанки. Я прочитала його «Мальви» і «Манускрипт з вулиці Руської», думала, як можна ці твори зо­бразити графічно. Непросто в одному полотні зобразити весь твір… Так з’явились дві тематич­них витинанки, а третю зробила з логотипом бібліотеки.

— Ви — скульпторка, до «декрету» працювали з каме­нем. Не відчуваєте, що зра­дили його?

— Сумую за каменем. Маю бажання до нього повернутись. Хоча витинанка мені принесла більше популярності. У скуль­птурі здебільшого були мо­лотки, зубила, «болгарки» — це значне фізичне навантаження для жінки, тому різати паперові полотна мені легко. Писала мені жінка з Америки, яка теж займа­ється витинанкою, запитувала, чи мої руки ще живі… Перша професія мене загартувала до фізичних навантажень.

— Скільки часу займає про­цес — від ідеї до втілення?

— Найскладніше — придума­ти, що маєш зробити: спочат­ку малюєш ескізик, розкидаєш композицію. Тоді відрізаєш ру­лон паперу, і на підлозі малюєш половинку зображення, бо папір має бути обов’язково складе­ний. Потім починаєш вирізати — це більше механічна робота. І лише після розкриття розумієш, що вийшло… На велике панно витрачаю десь три дні, якщо це повноцінний робочий день, а не відволікання на хатні клопоти.

Фото Мар‘яни Варійчук

— Чи багато є витинанка­рів?

— Коли я починала, мисте­цтвознавці говорили, що цей напрям вимирає. Витинанка зберігалась на рівні худож­ніх гуртків, сніжинок у класах. Майстрів було небагато. Зараз пішло відродження цього мис­тецтва. Це пов’язано з тим, що за кордоном це стало модно. Багато молодих людей в Україні працюють «під мене».

— Вашу роботу придбав прем’єр-міністр Південної Кореї. Кого ще з відомих за­мовників можете назвати? Географія ваших виставок потужна — США, Німеччина, Польща, Франція, Швейца­рія, Бельгія, штаб-квартира ООН…

— З українців — Мирослава Гонгадзе, Вахтанг Кіпіані, бага­то львів’ян і киян придбали мої витинанки. Найбільш статус­не замовлення було від Cartier (французький ювелірний дім, виробник вишуканих коштов­ностей, годинників і парфумів. — Авт.). Компанія має фонд, який підтримує митців з усього світу, і вони обрали саме витинанку, аби оздобити вітрину бутика в Києві. Прислали фотографії прикрас, і я їх трансформувала у витинанку, додаючи наші тра­диційні символи.

— А скільки коштує таке ве­лике панно?

— Ціни різняться від сезону. Якщо зараз замовляти, ціна одна, а якщо ближче до Різдва чи Великодня — ціна зростає. Є «глухий» сезон — це лютий, тоді можна удвічі дешевше замо­вити. У середньому 1,2 на 2,5 метра коштуватиме 400−500 до­ларів.

Фото Мар‘яни Варійчук