Ще не приступивши до реформ, Саакашвілі створив Україні проблеми…

Після тривалого пробуксовування епопея з новим сходженням на політичний олімп Міхеїла Саакашвілі нарешті закінчилася. Президент України Володимир Зеленський призначив експрезидента Грузії, колишнього голову Одеської ОДА головою Виконавчого комітету реформ. Відтепер відчутного поступу в українських справах наші співвітчизники, які сподіваються на нового месію, чекатимуть саме від Міхо. Якщо ж його новий похід у владу завершиться пшиком, можна буде ставити хрест на політичному майбутньому цього ексцентричного функціонера. Заодно він «підтопить» Зе! президента, який повернув йому український паспорт і воскресив із політичного небуття.

Майже місяць у вищих ешело­нах ходили чутки, що Зеленський придумав для Саакашвілі посаду віцепрем’єра з питань реформ. Щоб обі­йняти крісло в урядовому офісі, кандидат мав пройти парламентське сито, зару­читися підтримкою більшості у Верхо­вній Раді. І хоча Міхо був креатурою глави держави, президентська фракція зустрі­ла пропозицію свого лідера прохолодно, без жодного ентузіазму. Щоб привабити на свій бік якомога більше прихильників, претендент у віцепрем’єри у закритому режимі зустрівся зі «слугами», вмовляв підтримати його. Але досяг зворотно­го ефекту — симпатиків у нього стало ще менше. Поінформовані джерела тверди­ли, що за Саакашвілі готова була голосу­вати менш ніж сотня «зелених» нардепів із 248. Канцелярія президента не могла нашкребти додаткових півтори сотні го­лосів у «дружніх» до Банкової фракціях і депутатських групах. Тож від ризикованої затії привести Міхо у владу через сесійну залу відмовилися.

Тоді у Зеленського скористалися за­пасним варіантом. Запровадили для Са­акашвілі нову пафосну посаду — голо­ва Виконавчого комітету реформ. Згоди парламентаріїв на призначення «голов­ного реформатора» уже не потрібно. До­статньо було президентського указу.

Про нову фігуру на політичній шахів­ниці України кореспондент «Високого Замку» розмовляв із головою правління Центру політико-правових реформ Іго­рем Коліушком.

— Що може дати Україні Міхеїл Саа­кашвілі на своїй новій посаді?

— До перспектив Саакашвілі ставлюся скептично — з огляду на його попередню діяльність в Україні, починаючи з 2015 року. Так, за його правління у Грузії були позитивні результати, але чия це заслу­га, чому там реформи вдавалися — існує багато думок…

В Україні Саакашвілі завжди ігнорував вітчизняне законодавство. Йому до ньо­го було байдуже. Він його не знав і зна­ти не хотів. Як і виконувати. Скажімо, будучи головою Одеської облдержадмі­ністрації, попри заборони закону, здій­снював передвиборчі агітаційні поїздки. Справи підміняв піаром. Замість того, щоб згідно із законом відкрити в Одесі Центр надання адміністративних послуг, створив такий собі Офіс обслуговуван­ня жителів. І це дуже швидко принесло негативні результати. Офіс перетворив­ся на годівницю для чиновників. У людей вибивали гроші за надані послуги, хоча громадяни мали отримати їх безкоштов­но. Через якийсь рік відвідувачам цього Офісу за будь-яку інформацію, довідку, за сам прийом треба було платити. Все це суперечило закону про надання адмі­ністративних послуг. Але призначені Са­акашвілі чиновники відповідали: у нас не Центр надання адмінпослуг — як хочемо, так і працюємо…

— У часи свого головування в Одесі Саакашвілі запам’ятався і грубим по­рушенням службової етики…

— Так, у нього з усіма постійно вини­кали скандали. Спочатку сварився з гла­вою МВС Аваковим, потім — з прем’єр-міністром Яценюком. Згодом, коли Порошенко зрозумів, що толку із Саа­кашвілі — жодного, той почав котити боч­ку на тодішнього президента. Ось такий «бек-ґраунд» не дає мені жодних підстав думати, що Саакашвілі може бути ефек­тивним в якихось реформах.

— Для чого тоді Зеленський бере на свою голову такий «менінгіт»?

— Я взагалі багато чого не розумію з того, що робить наш президент… З од­ного боку, у Зеленського величезний ка­дровий голод. Багато людей принципово не хочуть з ним працювати. Багатьох до­свідчених фахівців він не хоче сам долу­чати. Через почуття образи. З тими, хто виступав проти нього на виборах, прези­дент не хоче мати справи. Як наслідок, Зеленський не має з кого вибрати. У ньо­го гострий дефіцит управлінців. Можли­во, через це і підібрав Саакашвілі…

— За родом своєї нової діяльнос­ті Саакашвілі доведеться «давати на­ряди», кому, що і як реформувати. Це неминуче викличе конфлікти у коман­ді Зеленського, в уряді Шмигаля — з тим же амбітним Аваковим, який сво­го часу запускав у Міхо склянку з во­дою. Чи не призведе це до нової вну­трішньополітичної кризи?

— Протягом останніх тижнів, коли об­говорювалося призначення Саакашвілі, йому задавали таке питання. І він публіч­но запевняв, що зробив належні висно­вки з минулих історій. Казав, що конфлік­тної поведінки не повторить. Ну що ж, подивимося.

— Саакашвілі вже створив Україні проблему. Після його нового призна­чення керівництво Грузії відкликало для консультацій свого посла у Києві (бо на батьківщині Міхо експрезиден­ту шиють кримінал). Такого демар­шу у наших відносинах із Тбілісі ще не було, здається, ніколи…

— На одному із телеканалів я чув ко­ментар з цього приводу. Зокрема зга­дували, що коли Порошенко призначав Саакашвілі головою Одеської ОДА, теж нібито була нервова реакція офіційно­го Тбілісі. Але на той час у Грузії тільки-но починалося розслідування щодо Са­акашвілі. А нині там його вже заочно засудили, оголосили у розшук. Невида­ча Саакашвілі грузинському правосуд­дю суперечить правовій угоді між наши­ми країнами.

Якщо це справді так, ситуація скла­деться для нас досить неприємна. Грузія може апелювати до міжнародних судових інституцій. Нічого доброго нам це не при­несе. Мовчанка Києва трактуватиметься як невиконання договірних зобов’язань. Як недружній крок. З іншого боку, Саа­кашвілі нині є громадянином України, від­так видати його іншій країні Київ навряд чи може. В усякому разі, проблема є.

— Міський голова запросив Саа­кашвілі до Львова, щоб це місто ста­ло майданчиком для його реформ. Чи потрібен Саакашвілі зі своїми експе­риментами у місті Лева? Для чого по­трібне таке запрошення Садовому?

— Раніше доволі приязне ставлення Садового до Саакашвілі (нагадаємо, мер приймав одіозного політика після того, як він самовільно прорвався через поль­сько-український кордон. — І. Ф.) було продиктовано передвиборчими роз­кладами, критичним ставленням ліде­ра «Самопомочі» до президента Поро­шенка. Чому сьогодні Садовий кличе до себе Саакашвілі? Можливо, мер Львова бачить у цьому додатковий піар для себе перед осінніми місцевими виборами. Я б не радив йому цього робити. Що нового може сказати Саакашвілі, чого б не зна­ли інші експерти? Потрібно робити ре­форми, а не говорити про них!