«Без співпереживання нашим героям я б не зміг настільки успішно вирішувати їхні проблеми»

Ексклюзивне інтерв’ю з ведучим програми «Контролер» Ярославом Куцом

Ярослав Куц. Фото прес-служби каналу “Україна”.

Ексклюзивне інтерв’ю з ведучим програми «Контролер» Ярославом Куцом

Ведучий проєкту «Контролер» на телеканалі «Україна» Ярослав Куц — справжній експерт у галузі права. У минулому був слідчим, а тепер він практикуючий юрист і адвокат. Тому у програмі «Контролер», що йде на популярному каналі «Україна», ведучий не просто висвітлює певну соціальну проблему, а показує реальний шлях до її вирішення, допомагаючи людям долати недобросовісність чиновників і досягати конкретних результатів. Про професійний шлях «від адвоката до ведучого», роботу в проєкті «Контролер» та сім’ю Ярослав Куц розповів журналістові «ВЗ».

— Ярославе, як ви стали ведучим програми «Контролер» на телеканалі «Україна»? Це був ваш перший досвід на посаді телеведучого?

— Перед тим як стати ведучим цього проєкту мене запросили на кастинг, який складався з декількох етапів: перший етап — це робота в студії, другий — виїзд на місце і орієнтація в просторі, і останній — пошук та інтерв’ювання чиновника. Все це відбувалося в реальних умовах, тіль­ки без команди журналістів. У кастингу і в подальшій роботі мені стали в пригоді мої знання нормативно-правової бази, нави­чки ведення допитів (які я пізніше застосу­вав до свого формату ведення інтерв’ю), знання судової психології та навички ро­боти з людською фізіогномікою, вміння вести розслідування і знаходити причини того, що відбувається, і, найголовніше, — вміння вивести «на чисту воду» винних. У результаті серед багатьох претендентів — акторів, ведучих, адвокатів і криміналістів — керівники найрейтинговішого телекана­лу «Україна» вибрали мене на роль голов­ного контролера країни. І це дуже відпові­дальна місія для мене.

Важливу роль у формуванні мене як ведучого зіграв мій попередній досвід перед камерами. До цього я був голо­вним експертом кримінального ток-шоу «Глядач як свідок» на телеканалі «Україна». Ці фактори дозволили мені дуже швидко влитися у формат ведучого про­єкту «Контролер». Тим більше я відчував, що соціальне шоу, де допомагають лю­дям і показують телеглядачам алгорит­ми вирішення непростих, але поширених проблем — це справді моє!

— Як вдається поєднувати кар’єру на телебаченні і юридичну практи­ку? Що, на вашу думку, у вас вихо­дить краще? Або, принаймні, потре­бує менших зусиль?

— Як я вже казав, кожній справі відда­юсь сповна. Хоча варто зауважити, що поєднувати обидві кар’єри доволі склад­но, і без моїх команд це було б абсолютно неможливо. А ще мені допомагає тайм- менеджмент — зараз я розподілив свій час у відсотковій пропорції 40/40/20: 40% - адвокатська практика, 40% - «Контролер» і 20% - родина. Решту часу в тех­нічних питаннях мені допомагають мої ко­манди і моя найкраща у світі дружина.

— Ви з тих, «хто свого шансу не упустить»?

— Я з тих, хто вчасно реагує на ситуацію.

— Знаю, що у червні ви пробували свої сили вступити до парламенту, подавались як самовисуванець. Чому пішли на цей крок? У вас були якісь цілі щодо цього чи набридла безді­яльність чиновників, з якою ви постій­но боретесь у проєкті «Контролер»?

— Це був для мене, насамперед, новий досвід. Звісно, я йшов як кандидат у де­путати не просто так, а з метою прове­дення змін в Україні. Йшов свідомо, са­мостійно і за власні кошти задля того, щоб ні в кого не було жодних асоціацій з будь-якими сферами впливу. Проте, як показала ця виборча кампанія — ви­борець в Україні наразі голосує емоцій­но, і не готовий сприйняти ту реальність, що закони мають творити саме фахові юристи, а не будь-хто «від президента».

На мою думку, це однозначно пагубна позиція, зайнявши яку, програють найчас­тіше українці. Проте, я впевнений, що все буде добре і переможе саме народ Украї­ни. Адже це ми робили вже неодноразово.

— Дружина підтримала це ваше рі­шення?

— Вона підтримує мене завжди. Але моє рішення зайнятись ще й політичною кар’єрою їй далось доволі складно. Їй і так не зовсім просто ділити мене з усіма проєктами, адже це не всі, про які я вам уже розповів.

— Повернемося до телебачення. У нас є свій «Ревізор», а от «Контро­лер» — щось нове. Вам подобається, що саме вас називають «Головним контролером країни» і який же сенс у цьому закладений?

— Сенс не в назві, хоча вона, направду, чудова. Мене можна швидше назвати на­родним адвокатом або ж народним проку­рором, проте назва «Контролер» була ще до появи саме того формату, яким він за­раз є. До того ж ця назва неабияк подоба­ється нашим глядачам і нашим героям. А названі проєкти жодним чином не перегу­куються з нашою ідеєю. Адже «Контролер» не лише знаходить проблеми і їх причини, а й варіанти вирішення. Тобто ми маємо повний цикл, на відміну від названих шоу.

— Які теми піднімає програма «Контролер»?

— Наші проблеми мають дуже широ­кий спектр: від неробочого комунально­го господарства до проблем на рівні за­конодавства, що погіршують якість життя українців. Основне — це те, що у всіх те­мах українці самостійно намагались ви­рішити свої проблеми, але їх звідусіль «відфутболювали». В цих ситуаціях якраз і включається «Контролер».

— Так чи інакше, але за конкретною історією стоять проблеми звичайних людей. Пропускаєте ви їхні ситуації емоційно через себе?

— На жаль, так, і по-іншому я не вмію. Ця величезна проблема співпереживан­ня чужій біді переслідує мене з дитин­ства. Я ніколи не міг пройти повз чужу проблему і завжди намагався допомог­ти. Коли ще працював у міліції, ця про­блема мене мало не знищила. Працюючи в Києві, мені доводилося щодня пропус­кати через себе десятки чужих бід. І ось коли я зрозумів, що втрачаю себе, пі­шов в адвокатуру, щоб хоч трішки філь­трувати і розподіляти обсяги чужих бід. Тут та ж проблема. Але без співпережи­вання нашим героям я б не зміг настільки успішно вирішувати їхні проблеми.

— Часто навідуєтесь у гості до чинов­ників без попередження? Як прийма­ють? Доводиться чути від секретаря, що керівник на виїзді, у відпустці? Від­верто, вас побоюються?

— Як правило, ми приїжджаємо без по­передження. Бо слава програми йде по­переду нас, і більшість чиновників ка­тегорично уникає спілкування зі мною, оскільки не має відповідей на мої запи­тання, а брехню я швидко розпізнаю. І тут варто врахувати мій досвід слідчого в минулому.

— «Контролер» — це проєкт, який до­помагає знаходити вихід зі складних ситуацій. За вирішення якої пробле­ми ви відчуваєте гордість і можете похвалитись?

— За кожною з програм стоїть величез­на робота нашої команди, і кожна з них має результат, ось саме тому я не можу виділити ту чи іншу вирішену проблему як об’єкт гордості. Є й ті, які зберігають людям життя. Наприклад, історія щодо необлаштованого пішохідного переходу в селі Сираї у Чернігівській області, де всі чиновники понад десять років «відхре­щувались» від місцевих, а в них люди ги­нули під колесами автомобілів щомісяця. Проте ми знайшли варіанти, як вирішити цю проблему, і тепер цей перехід обла­штовано якісними системами безпеки і, що найважливіше, не гинуть люди.

А взагалі, мене розпирає величезна гордість за сам проєкт, який так потрібен людям, і який, попри все, відбувся! Адже на нашому телебаченні, на жаль, біль­шість продуктів зводяться до того, що просто показують чуже горе, і все. І коли телеканал «Україна» зважився на такий складний у підготовці і в реалізації, та ще й інноваційний для нашої країни проєкт, то я погодився на роботу в ньому, попри всі перешкоди.

— Чи шукала місцева влада спосо­би домовитися з вами, аби «Контро­лер» не перевіряв заради правди про­блемні місця?

— Місцева влада — ні. А от деякі недо­бросовісні ділки від забудовників Київ­щини спробували підкупити моїх журна­лістів, проте ми їх відзняли і показали в програмі.

— Нещодавно ви надавали безко­штовні консультації жителям Черні­гова. Як вас прийняли містяни? Чи зверталися зі своїми проблемами?

— Проблеми, як завжди, у людей різні, а прийняли нас дуже душевно. І одразу деякі теми ми взяли в розробку, а в біль­шості допомогли людям порадами, скла­ли процесуальні документи.

— Якщо зробити соціальний зріз, які найпоширеніші проблеми українців. Що у топ-5?

— Однакових проблем у нас не буває в програмі, а от за зверненнями комунальна сфера займає перше місце, потім земель­не питання і стосунки з місцевими елітами, шкільні проблеми і, звісно, байдужість міс­цевих чиновників до людських проблем.

— Чи є якась «панацея» від усіх про­блем? Що можете порадити україн­цям?

— Не мовчати і вчасно звертатися у від­повідні інстанції. І, звісно, уважно диви­тися нашу програму та сміливо викорис­товувати наші поради.

— Як відновлюєте сили у перерві між роботою на ТБ і адвокатською ді­яльністю? Може, маєте якесь хобі?

— Моє хобі — це моя родина (сміється. — Г. Я.). Оскільки графік дуже щільний, то я з радістю розділяю вподобання моїх ді­тей стосовно їхніх різних хобі. У донечки — театр і вокал, а у синочка — футбол.

— Розкажіть про вашу родину. У вас панує патріархат чи матріархат? Часу на кохану дружину і дітей вистачає?

— Усе, що стосується родини, — табу для громадськості. Родина — це моє ін­тимне і дуже рідне. Єдине, що можу ска­зати, — ми багатодітна та дружна родина.

— Ви — багатодітний тато. Чи маєте свій власний метод виховання?

— Дітей потрібно любити і розуміти. Ми з коханою намагаємось щоденним влас­ним прикладом показувати дітям, що по­винен бути режим дня, кожен повинен мати щоденні обов’язки: застелити ліжко, прибрати в кімнаті, почитати книгу, поми­ти посуд, обов’язково зробити щось для свого розвитку — кожен з них займається своїм улюбленим видом спорту, а тому і заняття у них різні, а ще поспілкуватись по відео зі своїми шкільними друзями. І тоді діти не так сильно відриваються від шкіль­ної буденності і прагнення знань, що й до­помагає їм швидко налаштуватись на на­вчальний лад. У цій же щоденній системі обов’язків у дітей існує і щотижнева зарп­латня за сумлінне їх виконання. А накопи­ченими грошима кожен розпоряджається на власний розсуд: хтось купує іграшки, а хтось — нову футбольну форму чи піа­ніно. Адже найголовніше, чого можна на­вчити дітей, — це самодисципліна і вміння розпоряджатися власними коштами. Все інше вони вивчають у школі.

— Хто з дітей найбільш схожий на вас і хто успадкував ваш характер?

— Усі потроху. Проте вони всі особис­тості з великої літери! Основне, що у кожного з них є впертість і справедли­вість, як у мене, а також любов і добро­та, як у мами.