«Професійний актор ніколи не розуміє побудови жарту…»

КВНник, гуморист, талановитий актор і дуже щира, відверта людина Тарас Стадницький мав би стати математиком. Зрештою, він ним і став, закінчивши факультет прикладної математики та інформатики ЛНУ ім. І. Франка, але доля розпорядилася так, що розвернула подальшу професійну кар’єру Тараса на сто вісімдесят градусів. Нині він — успішний актор, шоумен, гравець команди «V.I.P. Тернопіль», член журі багатьох мистецьких конкурсів і фестивалів, а ще — батько двох прекрасних донечок.

Наша розмова з Тарасом Стадницьким про те, як гумор і позитивне ставлення до усього, що відбувається, допомагають досягти успіху, про цікаві моменти на зйомках серіалів «Танька і Володька», «Готель «Галіція» та «Ігри приколів», про улюблені книги і відпочинок.

— Тарасе, нині ви — відомий актор. З чого усе починалося? Звідки ви родом? Де навчалися?

— Народився я на Львівщині, в Жовківському районі, на хуторі неподалік села Боброїди. Там зараз є таке підприємство, яке вирощує полуницю. І є така зупинка Гораєць, на якій періодично цю полуницю продають. От якщо на тій зупинці повернути направо і їхати сім кілометрів в ліс, там і буде мій хутір, на якому я народився і виріс. До вісімнадцяти років ходив у школу. Так сталося, що є «гріх» на моїй душі, — закінчив школу з золотою медаллю і вступив у Львівський університет імені Івана Франка на факультет прикладної математики та інформатики. З 2002 року почав грати в КВН, потім КВН плавно перейшов у те, чим я займаюся зараз. Більш серйозно почав грати у 2004 році у львівській команді КВН, яка називалася «Набла». «Набла» — це не матюк, це математичний термін, який позначається як трикутник, перевернутий догори дриґом.

— Довго тривав ваш КВНівський період?

— Грав я у КВН до 2012 року, поки не з’явився такий персонаж, як Володька. З 2013 року я почав грати з командою «V.I.P. Тернопіль» і от «докотився» до того, що тепер знімаюся у серіалах. Але серіал «Танька і Володька» з 2015 року не знімається. Все, що ви бачите по телевізору, — це старі серії.

— Що сталося у 2015 році?

— У 2015 році ми з моїм другом, а тепер і кумом, придумали такий серіал, який називається «Готель «Галіція». Власне ми придумали саму ідею серіалу про готель у Львові, а вже багато чого додумав креативний продюсер «Драйв Продакшн» Андрій Чівурін, зокрема ввів такого персонажа, як Привид, і ще багато чого. Потім ще десь рік «пропрацьовували» сценарій, персонажів тощо. Потім вирішили все-таки знімати, і от уже другий сезон закінчився. Влітку мають сказати, чи буде замовлення на третій сезон.

— Зараз багато дітей, підлітків мріють стати акторами, прагнуть слави. Що б ви їм порадили?

— Це не така легка робота, як здається. За один день треба вивчити 25 сторінок тексту. А якщо поспіль 3−4 дні зйомок, то ця кількість збільшується до ста сторінок. І не просто знати текст, а ще й знати, коли говорите ви, коли — ваш партнер. Моя партнерка по серіалу «Танька і Володька» — Тетяна Песик. А ще треба знати, коли говорить Ігор Ласточкін, коли — режисер… До того ж треба знати, як правильно відкриватися на камери. Знімають три камери з різних ракурсів. Коли ми з Тетяною ведемо діалог, то варто зробити якийсь рух вправо чи вліво, і я закриваю свою партнерку чи вона закриває мене. Тоді звучить команда «стоп!». А чим більше дублів, тим важче потім це все складати докупи.

— «Таньку і Володьку» ви придумали?

— Танька і Володька вже були готовими персонажами, ми їх трохи відточили в КВНівських іграх з «V.I.P. Тернопіль». А власне сценарії до локації «Тернопіль» у скетч-комі «Країна У» писали я і ще троє моїх колег.

— В якому проекті вам найкомфортніше?

— Вони всі по-своєму цікаві. Був такий проект під назвою «Казки У». Там було дуже важко грати Чахлика Невмирущого. Зранку мені вставляли лінзи, до волосся прикріплювали перуку, а до перуки — корону. Костюм, який на мені, зроблений із дерматину. Коли заходиш у кадр, там дуже багато світла, а той дерматин дуже парить, ти пітнієш. У той же час, коли зйомки відбувалися у грудні, в самому павільйоні було холодно. Тож постійно між Мальдівами і Україною.

— Але ж бували зйомки і влітку?

— Так, «Таньку і Володьку» ми знімали влітку, коли була страшенна спека. Треба зняти 3−4 дублі і ще й порепетирувати. В «Готелі «Галіція» теж є свої нюанси. Цього року мене вчили літати, а це не дуже просто.

— Ваші донечки, можливо, вже «засвітилися» на театральній чи кіносцені?

— У мене дві донечки. Молодшій, Любі, чотири рочки, старшій, Олесі, — сім. Олеся одного разу виступала зі мною в «Лізі сміху», а ще допомагала мені, коли я грав окремою командою, — по Західній Україні ми з нею виграли три кубки.

— Ви за освітою математик. Стільки років працюючи актором, не мали бажання здобути ще й акторську професію?

— Звичайно, акторська освіта мені пригодилась би, але… На зйомках «Готелю «Галіція» ми зіткнулися з таким явищем — на майданчику грали люди, які займаються гумором (тобто непрофесійні актори), і професійні актори. Професійний актор інколи не розуміє побудови жарту. Їм головне — донести думку, а в нашій сфері дуже важливо сказати всі слова, тому що в наступному реченні якесь із цих слів може обігруватися. А коли ти неправильно говориш початкове речення, то в наступному реченні воно вже не «грає».

— Тобто досвід гри у КВН замінив вам інститут театру і кіно?

— Так, цей досвід мені дуже пригодився, але не можна сказати, що замінив. Просто там я зрозумів, що кожна кома в реченні має значення.

— Чи не плануєте співпрацю з Дзідзьом?

— Ми деколи з ним перетинаємося, але яка у нас із ним може бути співпраця? Дзідзьо то є Дзідзьо, він може взяти до співпраці будь-кого, а ми — окрема команда. В центрі Дзідзя буде Дзідзьо, всі решта будуть для нього масовкою. Два роки тому я написав пісню «Випускний». Я скинув її Михайлові (справжнє ім’я Дзідзя). Він сказав, що то трохи не його формат. Тому ми зібралися (Вітя Гевко, Аркадій Войтюк і я), створили ВІА «Кіп'яток» і випустили цю пісню. Зараз кліп на неї на «Ютубі» має майже 4 млн. переглядів. А через деякий час у Дзідзя вийшла пісня «Вихідний», і дехто каже, що наші мотиви приспіву перегукуються.

— Як виник образ Володьки?

— Це дуже довга історія. Одяг не придуманий, це одяг, у якому я ходив у себе в селі. Мені його передала моя мама на першу гру. В перших кирзових чоботах уже підошва тріснула навпіл, вони лежать у мене на балконі. А ті, в яких я знімався потім, мій брат знайшов на горищі і передав мені. Образ склався сам собою.

— Є у вас такий персонаж — Міхалич. Чому він майже нічого не говорить?

— Насправді цей Міхалич — один із учасників команди «Днєпр» і продюсерів «Драй Продакшн». Він сам із Дніпра, російськомовний. Саме тому тексту в нього майже нема, бо він не надто добре володіє українською мовою. Але ви спробуйте зніматися у тій шапці-вушанці в 30-градусну спеку!

— Чому вашого персонажа назвали саме Володькою?

— Бо такого Володьку можна зустріти в будь-якому селі. Але, якщо чесно, то деколи мене дратує, коли якісь хлопчаки на вулиці показують на мене пальцями: «О, дивисьдивись, „Володька-не-позор-мене“ пішов!».

— Ваш персонаж любить зазирнути в чарку…

— Так, але я уже понад п’ять років взагалі не вживаю алкогольних напоїв. На зйомках ми п’ємо або згущене молоко, розведене у воді, яке нагадує кольором сивуху, або негазований швепс.

— Які у вас стосунки з вашою партнеркою Тетяною Песик?

— Стосунки деколи дуже складні, тому що іноді разом проводимо на знімальному майданчику по 12 годин на добу. Якщо зйомки починаються о восьмій ранку, то на знімальний майданчик ти маєш приїхати о сьомій, щоб тебе встигли переодягнути і загримувати. О восьмій вечора закінчуються зйомки, їдеш додому, на сон залишається дуже мало часу. Але наразі у нас з Тетяною стосунки дружні.

— Поза домом ви проводите більше часу, ніж із сім’єю. Дружина з цим змирилася?

— Ну, якщо досі живе зі мною, значить, поки що все більш-менш…

— Коли видається вільний час, як любите відпочивати?

— Дивлюся іноземні серіали або читаю книжки.

— Що любите читати?

— Дуже люблю Стівена Кінга — майже усього перечитав. В різні періоди життя було щось інше. У шкільні роки перечитав усю шкільну бібліотеку, навіть «Анжеліку і короля» — коли не було більше що читати.

— Зі сім’єю як відпочиваєте?

— Це уже від мене не залежить — куди мені скажуть, туди і їду.

— Як ви познайомилися зі своєю тоді ще майбутньою дружиною?

— Ми вчилися на одному факультеті, але дружина була на курс старша. Познайомилися в гуртожитку.

— Двох математиків в одній хаті не забагато?

— Якщо один із них періодично пропадає з дому, то ні.

— Дружина працює за фахом?

— Так. Вона освоює якісь невідомі мені програми, коди. Вона залишилася в прикладній математиці.

— Яка ваша найзаповітніша мрія?

— Може, це звучатиме трохи банально, але дуже хочеться, щоб ця війна нарешті закінчилася, і щоб ми могли адекватно і з розумом розвивати нашу країну, щоб ніякі погані сили нам не заважали. Щоб ми нарешті усвідомили себе українцями і зрозуміли, що те, якою буде наша країна, залежить від нас. Пора починати щось робити, а не скиглити, дивитися телевізор, їсти шашлики і казати, що все у нас погано…

Фото з особистого архіву Тараса Стадницького