«Буковинська сорочка — це безліч варіантів»

Юрій та Марта Пітчуки створили у Чернівцях мурал, який презентували у День вишиванки. Дівчина у буковинському строї — це перша серія великого проекту, який має показати на стінах міських будинків красу буковинської сорочки.

Роботу художників-муралістів з Івано-Франківська вже два тижні оглядають чернівчани. Це майже 20-метрова жінка у буковинському народному строї (ширина муралу приблизно 11 метрів), яку Юрій та Марта зобразили на стіні будинку на вул. Університетській, 24. Це у самому центрі міста, і це одна із родзинок для туристів. Ініціювали створення цього муралу організатори Дня вишиванки, а втілений він завдяки чернівецьким меценатам Володимиру Морозу та Роману Клічуку. Автор ідеї кажуть, що хотіли би, аби у місті з’явилося одинадцять таких муралів — саме стільки районів Чернівецької області. Тобто ціла серія, яка б показала неповторність вишитих сорочок кожного району.

На муралі на Університетській — буковинка у сорочці Заставнівського району.

Подружжя Юрія та Марти Пітчуків приїхали на відкриття муралу і зізналися, що у подальшому хотіли би працювати над темою українського етностилю.

— Загалом мурали несуть в собі не тільки естетичну складову, а і просвітницьку, — розповідають художники. —  Погодьтеся, навіть самі буковинц по вишивці не завжди визначать, з якого саме вона району. Коли починали роботу над муралом, то мала одне уявлення буковинської сорочки. Але коли ми почали глибше вникати, то зрозуміли, що сорочка Чернівецької області — це не один тип, а безліч різних варіантів, різна вишивка, форма пошиття. Зазвичай, в книжках чи альбомах подаються одна-дві фотографії сорочки, типової для регіону. Найбільше варіантів ми знайшли якраз заставнівської сорочки, тому для першої роботи використали саме її. Надалі, при створенні наступних образів, будемо більше консультуватися з організаторами Всесвітнього дня вишиванки, які мають усі матеріали, що стосуються вишитих сорочок решти районів.

— Як виник саме такий образ жінки? Бо дехто з чернівчан вже критикував за те, що образ, що постав на цьому муралі, не сучасний, що, мовляв, не так одягалися…

— У нас уже є серія робіт, де ми зображуємо українок у старовинних народних строях. При цьому намагаємося малювати не типові образи, які є стереотипними (українка у віночку, з калиною тощо), а природніші. Показуємо дівчину чи жінку такою, якою вона була в реальному житті кілька століть тому. Це автентичний образ, втілений в сучасному виконанні.

— У вас є мурал на тему гуцулів, на тему Івана Миколайчука… Таку патріотично-просвітницьку тему спеціально обираєте?

— Мені дуже цікава етнотематика у роботах, але я б не називав їх патріотичними. Мені здається, що останнім часом цей термін спотворився. Тепер малювання паркана у синьо-жовтий колір — ціла політична піар-акція, а найкорумпованіший чиновник обов’язково повинен мати найяскравішу вишиванку… Мені просто цікаво зображати людей у різних образах, ракурсах, і транслювати в маси те, що історичний українець — це не тільки затурканий селянин чи жінка з гарною, але бездумною посмішкою.

— Розкажіть, до слова, про ваших гуцулів та Івана Миколайчука…

— У Ворохті є старий австрійський віадук, міст, який підірвали в Другу світову, здається німці, коли відступали. Згодом, в радянські часи, ці опори ніби відновили, але звичайним грубим бетоном, таких колон там, здається, три, решта залишилися зі старого каменю. Ну, і от на цих бетонних опорах часто з'являлись різні написи типу графіті, якісь політичні трафарети тощо. І от організатори фестивалю «Віадук», який там проходить, вирішили щось на них намалювати, в надії, що малюнки зупинять акти вандалізму. Також потрібно зазначити, що старий австрійський камінь ми ніде не зачепили, малювали тільки по цьому халтурному радянському бетоні.

Ворохта — це край гуцулів, навіть в мені тече незначна частина їхньої крові. Тому мені особливо цікаво популяризувати їхню культуру, самобутність і як бренд в цілому. А будинок, на якому зображений наш видатний актор Іван Миколайчук, знаходиться у Франківську на вулиці Миколайчука, тому вирішили намалювати саме його. Будинок комплексно утеплили за державною програмою, більшість коштів для робіт з утеплення виділили з бюджету, а меншу частину зібрали самі жителі. Місцева влада організувала утеплення і дала додаткові кошти на створення муралу. Його ми і втілили…

— Скільки загалом у вас з дружиною Мартою втілених муралів?

—  Разом ми створили три мурали на 9-поверхівках, кілька — на 4-поверхівках, а також кілька робіт на менших стінах. Найбільша складність у створенні муралів — це погодні умови. Доводиться працювати і в спеку, і в мороз, і в дощ, і в вітер. Більшість наших робіт представлено в нашому рідному Івано-Франківську і по області.

— Чи в Україні десь спеціально навчаються на художника-мураліста?

- Теоретично цього вчать в Косівському інституті прикладного та декоративного мистецтва, на спеціальності монументальний живопис (який якраз закінчила Марта). Але оскільки в Україні активних муралістів не набереться і два десятки, то можна підсумувати, що кожен до цього доходить сам. В мене, наприклад, освіта інженера, яка частково допомагає втілювати ї задуми на великих площинах.

— Взагалі, з чого починається робота над муралом? Хто готує, приміром, художнику риштування?

— Особисто в мене робота над муралом починається з ескізу, а ескіз починається з огляду стіни, на якій будемо працювати. Мені важливо побачити стіну наживо, щоб можна було, як то кажуть, прикинути, які її частини найкраще оглядаються з різних сторін, щоб саме туди помістити найважливіші елементи композиції. Риштуванням зазвичай займаються будівельні компанії, у випадку з муралом на Університетській, це була фірма «Чернівціжитлобуд». Вони провели реставраційні роботи на стіні, утеплили її, а ми уже зверху нанесли малюнок.

— Мурал на яку тему вам у майбутньому хотілося б створити? Якщо ще працюватимете у Чернівцях, можливо щось на тему Володимира Івасюка та його творчості?

— Планую далі розвивати тему українського етностилю, з кожним наступним муралом вдосконалювати роботи. А щодо муралу з Івасюком в Чернівцях. Не думав, але відкритий до пропозицій.

Фото автора