• You are here:
  • Високий Замок
  • Інтерв’ю
  • «Хотіли зняти серіал про „нових рускіх“, які приїжджають у Європу і там „бикують“. Але нас не пустили в Європу»

«Хотіли зняти серіал про „нових рускіх“, які приїжджають у Європу і там „бикують“. Але нас не пустили в Європу»

Режисер і актор Георгій Делієв — про День дурня, неформат шоу і особисте життя

Важко уявити День сміху без підколок і жартів. З року в рік його по-собливому святкують в Одесі, яку справедливо називають столицею гумору. За організацію свята відповідають актори з Будинку клоунів. Як цього року у Південній Пальмірі відзначать 1 квітня, або День дурня, журналісту «ВЗ» розповів режисер і актор Георгій Делієв, який понад 33 роки з командою «Маски» дарує сміх і чудовий настрій не лише одеситам, а й шанувальникам гумору в Україні і далеко за її межами.

— 1 квітня святкуємо День гумору. В Одесі це свято відзначають особливо помпезно. Як цьогоріч плануєте провести цей веселий день?

— На вулицях міста відбудеться карнавал, а на площах облаштовуємо театральні підмостки, де виступатимуть різні колективи, у тому числі й гастролери. «Маски» восьмий рік поспіль проводять Міжнародний театральний фестиваль клоунів і мімів «Комедіада». Ми святкували і три-чотири дні, а цього року цей фестиваль триватиме шість днів! Почали 27 березня, у Міжнародний день театру, три дні йтимуть вистави, потім — конкурсна програма. Будуть клоуни і міми з Японії, Італії, Сполучених Штатів Америки, Німеччини, Ізраїлю, Бразилії, Іспанії… Оцінюватимуть виступи 15 членів журі з різних країн світу, серед яких буде й Девід Шайнер, який вперше приїхав на наше свято з Німеччини. Зі Швейцарії приїде наймолодший син Чарлі Чапліна Юджин Чаплін. 2 квітня Чаплін-молодший покаже у нас фільм «Цирк».

— 1 квітня прийнято всіх розігрувати. Часто розігруєте друзів?

— Часто. Пригадую, я у Києві записався на одному з телеканалів у студії, і телевізійники 1 квітня це дали як прямий ефір. У той самий час я повинен був бути в Одесі на «Гуморині», бо очолював колону. Телефонує мені переляканий режисер «Гуморини» Діма Шпинарьов, бо побачив сюжет, як я у прямому ефірі всіх вітаю з Днем дурня, сиплю жартами… Насправді я у цей час стояв у колоні. «Жоро, ти де? Ти що? Ти мене так підставив! Я ж обіцяв керівництву, що ти будеш в Одесі, а ти у Києві!». Я йому кажу: «Діма, не хвилюйся, я дуже швиденько зараз буду в Одесі, вже лечу на повітряній кулі, потім на перекладних, на конях…». Він мене обізвав, сказав, що не сподівався такої підлості з мого боку… Потім підійшов до колони і побачив мене.

— Сміх продовжує людині життя. Однак розсмішити людину не так просто. Як вам це вдається?

— Щоб смачно пожартувати, треба серйозно готуватися. Кожен жарт і кожну репліку треба придумати заздалегідь, а потім можна імпровізувати. Але без тяжкої роботи навіть талант і почуття гумору не допоможуть.

— Понад 30 років тому ви створили легендарний колектив «Маски-шоу», незмінним керівником якого залишаєтеся й досі. Кому належала ідея створення «Масок»?

— Ми товаришували і навіть працювали на професійній сцені як міми і клоуни з 1978 року. А коли через шість років почали офіційно працювати на базі Одеської філармонії, вже все вміли. Як тоді казав директор нашого колективу: «Вы уже законченные артисты». Було важко, бо одна справа — самодіяльність, інша — коли треба відпрацювати певну кількість концертів. Їздили по селах і виступали у клубах… Не були такими знаними. Однак завдяки Центральному телебаченню, коли нас показували по всьому колишньому Союзу, ми стали популярними артистами. Це ж відомо, якщо тебе не показує телебачення чи, як зараз, нема тебе в Інтернеті, ніхто ж не знає тоді про тебе. Навіть якщо ти артист від Бога. Коли ж Союз розпався, ми у «загашнику» мали багато передач, у яких знімалися і які знімали самі. У 1992 році почали знімати «Маски-шоу», які показували в усіх містах СНД. Навіть брали участь у міжнародних фестивалях.

— 33 роки — шмат життя, а ви й досі улюбленці публіки. Хоча багато колективів розпалися, зійшли з творчої дистанції. Що треба робити, щоб бути популярними: фантастично працювати, бути впертим і наполегливим чи, можливо, фартовим?

— Звісно, у нас був фарт. Але до цього треба додати усе те, що ви назвали: працездатність, талант, вдачу. Якщо усі ці пазли складуться, вийде яскравий результат. А ще віра. Треба вірити, що все буде добре, тоді воно так і буде. Треба бути сміливим і ризикувати, бо, як відомо, хто не ризикує, той не п’є шампанського.

— Який з ваших виступів вам запам’ятався на все життя?

— Запам'яталися особливо провальні виступи, коли був повний провал.

— І таке було?

— І не раз. Причому провали були різного ступеня. Звісно, успішних виступів було більше. Пригадую, ми у передачі «Навколо сміху», яку знімали у Москві, записали вокальний дует «Мана-мана» зі Сашком Постоленком. Цей дует викликав неймовірну хвилю популярності. Наступного ранку після того, як вперше показали цей запис, їхав в електричці. Дві жінки між собою говорили, що вчора бачили, як два коміки — чи то вони з Ленінграда, чи ще звідкілясь, показали таку сценку «Мана-мана». А я сиджу поруч, і мені так захотілося їм підказати: «А в кінці було: тиньч-тиньч-ти-ри-ри». Зрозумів тоді: людям це подобається, значить, наша праця комусь потрібна.

А ще був цікавий момент у Колумбії, де ми з Юрою Володарським зняли шоу «Маски у Колумбії». Там же його змонтували і показували у цій країні протягом року. Ми в Колумбії стали дуже популярними. Коли ми приїхали через два роки, не могли спокійно пройти вулицями. Нас всюди впізнавали і вигукували: «О, колєктіва коміка «Маскі!».

— Вас знімало Центральне телебачення, а значить, ви туди часто їздили. Мабуть, не раз хотілося залишитися назавжди у Білокам’яній? Чому не залишилися, а повернулися в Одесу?

— Так, була така можливість і в Москві, і у Ленінграді осісти. І у Баден-Бадені, і Нью-Йорку також. Але я залишився в Одесі. Останньою краплею, яка й стала вирішальною щодо Одеси, став театр, який нам дали. Точніше, приміщення під Будинок клоунів. Це було 16 років тому. Ми почали створювати спектаклі. Борис Барський писав п’єси, на сьогодні маємо 12 вистав у постійному репертуарі. Тому виїхати з Одеси і залишити все це — нереально. Бо хто нам ще може надати таке чудове приміщення і таку можливість створити свій театр?

— Зараз по телебаченню «Масок» не показують. Ви самі не пропонуєте чи у вас їх не беруть?

— Останній сезон «Масок» був у 2005 році. У 90-х роках минулого століття закладалися великі бюджети на телеканалах. У нас була можливість тоді записувати «Маски», а з 2000 року з’явилася цензура формату. Це було пов’язано з телеринками і телевізійною політикою усього світу. Усі ці стандарти, формати, які існували у світі на той момент, їх і приймали. А «Маски-шоу» — продукт унікальний. Ми намагалися зробити для Європи серіал «Маски-шоу». Були у Баден-Бадені, познайомилися з продюсерами і запропонували свою роботу. Їм це сподобалося. Вони нас підтримали. Однак європейська профспілкова система телебачення нас не пустила у Німеччину. Була ідея зняти серіал про «нових рускіх», які приїжджають у Європу і там «бикують». Ми розробили сценарії, підписали контракт, але в останній момент усе зірвалося. Нас не пустили в Європу. А у нас це все притихло, зав’яло, бо почали купувати у СНГ американські і європейські стандарти.

— Але ж зараз на українському телебаченні можете відновити свою програму?

— Могли би. Маємо багато сценаріїв. Однак стандарт «Маски-шоу» не затребуваний. Є світові стандарти: скетч-шоу, ситкоми, стендап-комедії. А такого стандарту як «Маски-шоу» нема ніде. Колись був стандарт німе кіно, коли ще Чарлі Чаплін працював. Потім німе кіно померло, пішло звукове кіно. Так само і з «Масками»…

— Ви з родини педагогів. Батьки не відмовляли вас від вибору професії міма? Не казали, що на життя треба заробляти чимось серйозним?

— Були такі моменти. Але мама з татом не були аж такими наполегливими, як батьки інших моїх ровесників. Лише просили, щоб подумав, адже треба утримувати сім’ю…

— Окрім того, що ви — мім, співаєте, а свого часу створили группу «Майстерклас», граєте рок-н-рол… А ще ви чудово малюєте і влаштовуєте персональні виставки. Свої картини продаєте?

— Звісно. Продав багато картин. Однак на тих картинах не заробляю аж стільки, щоб забезпечити сім’ю. Це лише частина заробітку. І частина мого морального задоволення. Пишучи картини, перемикаю свідомість… Відпочиваю таким чином.

— Недавно завершилися зйомки фільму «Сувенір з Одеси», де ви зіграли роль ювеліра Наума Рахумовського. Як почувалися у цій ролі?

— Попри те, що у моїй творчій біографії є багато ролей, досі не було таких персонажів як Рахумовський. Чудовий серіал, хороші актори. Мені було комфортно працювати. І персонаж був реальний, це історична особистість. Однак моя зовнішність у фільмі відрізняється від зовнішності історичного Рахумовського, він більше схожий на Максима Горького. У нього великий чуб, вуса… Я паралельно знімався у своєму фільмі «Одеський підкидьок», тож мені треба було бути лисим. Тому у «Сувенірі з Одеси» я також лисий. Правда, мені доклеїли бороду. Я не старався грати старого єврея, махінатора, але робив усе для того, аби мій герой вийшов справжнім, таким, яким був у той час.

— У вашому житті кілька років тому відбулися суттєві зміни. Ви пережили горе через смерть коханої дружини. А потім одружилися вдруге з Катериною, яка на два роки молодша від вашої доньки Яни. Як відреагувала Яна на те, що ви привели в дім іншу жінку?

— Негативу з її боку не було. Моя Яна — розумна жінка, найкращі якості успадкувала від своєї мами. До мого одруження поставилася з розумінням.

У Яни також другий шлюб. Вдруге вона вдало вийшла заміж, народила донечку Алісу, її чоловік Гоша — чудова людина. А потім у Яни народився братик Миколка. Це наш з Катериною син, якого Яна дуже любить. Ми живемо окремо і не втручаємося у життя одне одного. Моя донька має свою сімейну територію, у яку я не намагаюся «вставити п’ять копійок». Так само ставиться і Яна до моєї сім’ї. Ми поважаємо вибір кожного і нікому нічого ніхто не вказує. Хоча ми з Яною багато разом працюємо, вона працює у моїх виставах, брала участь в «Одеському підкидьку», працює у «Комедіаді».

Анекдот від Георгія Делієва

Син клоуна підходить до батька і каже: «Тату, а ти коли виростеш, ким станеш?».

  • You are here:
  • Високий Замок
  • Інтерв’ю
  • «Хотіли зняти серіал про „нових рускіх“, які приїжджають у Європу і там „бикують“. Але нас не пустили в Європу»