Андрій Парубій: «Маємо голосно сказати нашим європейським партнерам: «Друзі, так нечесно!»

Останні події і в Україні, і за її межами, свідчать про те, що є велика небезпека реваншу та втрати української державності. Про унікальність цього парламенту, роль Медведчука в українсько-російській війні, про безвізовий режим з Європою і візовий з Росією кореспондент «ВЗ» поговорила зі спікером парламенту Андрієм Парубієм.

— У вас дуже скромна е-декларація. Особливо на тлі багатьох інших депутатів. Чому не вдалося розбагатіти на політиці, натомість багатьом колегам, які жодного дня не були у бізнесі,  вдалося нажити нечувані статки? Що не так було у вашій політичній кар’єрі?

— Мене насамперед вразили спекуляції після появи моєї декларації. Я першим з керівників держави подав декларацію, відповідно, вона викликала і найбільше уваги. І в ЗМІ з’явилася інформація про п’ять квартир Парубія у Львові і три будинки у Карпатах. Я був шокований. Батьківську квартиру на вулиці Глибокій, де виростав і де я навіть не є власником (я, дружина і донька є співмешканцями), журналісти порахували як три окремі квартири. Тому що у декларації, згідно з вимогами НАЗК, одна й та сама квартира зазначена тричі навпроти кожного зі співмешканців. Аналогічно і будиночок у Карпатах, що має 30 метрів, — я жартував, що у декого вітальня більша, — перетворився на три будинки через те, що у ньому я, дружина і донька є співвласниками. Одна журналістка навіть писала: «Парубій — розчарування року, бо нажив п’ять квартир». Після цієї історії залишився неприємний осад. Я багато зробив для того, щоб цей закон запрацював, а потім отримав такий прикрий інформаційний удар. Коли журналіст вимагає від політиків бути чесними, то і самому треба бути чесним. Інакше нічого не працює. Інакше саме прагнення жити чесно знецінюється.

Чому така декларація, а не інша? Моє життя просте — був археологом, викладачем у Політехніці, депутатом міської і обласної рад, потім народним депутатом. Був період, коли зарплата нардепа була досить гідною, з тих грошей можна було відкладати. Тоді купив свій перший автомобіль “Тойота Кемрі”. Інших доходів і не міг мати. Життя моє було публічним.

— Дружина не дорікала, мовляв, Андрію, подивись, як інші політики живуть...

— Думаю, вона горда з того. Але їй було боляче за ті «п’ять квартир», бо насправді живемо під дахом, де взимку дуже холодно, а влітку дуже гаряче. Ми над батьковою квартирою на горищі облаштували мансарду. Це навіть не повноцінна квартира — прямо під бляхою. Часто тече дах. І раптом вона читає про «п’ять квартир». 

Щодо інших, то чужих статків не рахую і зі своїми не порівнюю. Але важливо, що суспільство як на рентгені побачило весь політикум таким, яким він є.

— Можете пояснити, якою в українському політикумі є роль Віктора Медведчука? У вас з ним своя історія стосунків. Свого часу публічно звинуватили Медведчука у причетності до створення та фінансування сепаратистських рухів на сході України. Він подав на вас у суд. І ось недавно суд зобов’язав вас спростувати цю інформацію. В суспільстві немає розуміння, чому Медведчук далі так вольготно почувається в Україні. Складається враження, що має якусь індульгенцію.

— Вважаю Медведчука прямим представником Кремля в Україні. Сам Путін не раз це демонстрував. Наприклад, коли приїжджав до Медведчука на його дачу в Криму. Всі пам’ятають, як Медведчук на біґбордах закликав до федералізації України. Багато з тих ідей, які використовують бойовики на сході України, це ті ідеї, які протягом багатьох років пропагував Медведчук і його “Український вибір”. Впевнений, що робилося це, щоб послабити Україну. Я його інакше як агента впливу Кремля не сприймаю.

— Чому бездіють спецслужби?

— Не хочу коментувати дій наших силових органів... Я свого часу займався обміном полонених. На певному етапі одна з умов Російської Федерації полягала у тому, щоб саме Медведчук був посередником цих обмінів. Але вважаю, що залучати його як посередника було помилкою. Хоча розумію президента, який заради збереження життя наших хлопців, які потрапили у полон, пішов на ці умови. Але протягом довшого часу будь-які обміни були заблоковані. Медведчук у гуманітарну місію часто вводив політичний аспект. Його роль вважаю зловісною і антиукраїнською.

— Знаємо, що у звільненні Савченко значну роль відігравав Медведчук. І, схоже, тепер має на неї чималий вплив. Принаймні такі виснов­ки можна зробити, виходячи з її резонансних заяв, які грають на руку сепаратистам та Москві...

— Повідомлю вам інформацію, яка ще ніде не була озвучена. У перші дні її полону ми узгодили звільнення Савченко просто в рамках гуманітарної місії, без жодного обміну. І в момент, коли все було узгод­жено, один із бойовиків (знаю його прізвище) отримав есемески: «не віддавати, дуже важлива особа». Дуже ймовірно, що звільнення Савченко було заблоковано саме Медведчуком, щоб винести це питання на більш високий рівень торгу. Не хочу коментувати висловів Надії. Ми з нею не раз сперечалися у приватних розмовах. Але хочу підтвердити, що Надія Савченко, псевдо Куля, пройшла весь Майдан у 18-й сотні. З того часу я з нею і знайомий. Вона — військовий, а не політик.

— Ви відчули якусь різницю між Савченко, що була на Майдані, і тою Савченко, що повернулася з російської в’язниці?

— Вона така сама активна, енергійна, нестримна. Часто їй кажу, щоб десять разів подумала, перш ніж робити публічну заяву. Наприклад, коли вона закликала не давати Україні летальної зброї, я їй відверто казав, що це абсурдна заява...

— А нещодавно зробила кардинально протилежну заяву, звернулася до ново­обраного президента Америки Дональда Трампа, аби США надали Україні летальну зброю. Про що це свідчить?

— Військовий Надія Савченко має стати політиком. Політика — це професія, якої треба вчитися, здобувати відповідні знання і мати розуміння внутрішніх та зовнішніх процесів. Сподіваюсь, Наді це вдасться.

— Ми згадали Трампа, він зараз ньюсмейкер номер один у світі. Ви привітали його з перемогою. Зробили це з якоюсь метою?

— Насамперед це прийнята дипломатична етика. Також я це зробив, бо бачив, що в Украї­ні наростають напівпанічні настрої — «все пропало». Відчув, що має бути позитивний сигнал, щоб заспокоїти українців. Знаю, який великий вплив на американську політику мають інститути політичної системи. Там неможлива ситуація, як у молодих демократіях, коли прихід до влади однієї людини кардинально змінює напрям розвитку держави. На формування та прийняття рішень мають величезний вплив і сенат, і палата представників, і комітети. Республіканська партія, яка нині при владі, завжди була прихильною до України. І вони завжди займали жорстку позицію щодо імперіалістичного реваншу, який проводить Путін.

— Але насторожує реакція Росії, оце ейфорійне «Трамп-наш!».

— Думаю, вони будуть дуже розчаровані. Якщо вірять, що політика США кардинально зміниться, то глибоко помиляються.

— То нам дадуть летальну зброю?

— Не можу гарантувати. Але у попередні місяці і Верхня, і Нижня палати Конгресу, де є більшість республіканців, голосували, щоб Україні надатии летальну зброю. Цього рішення не реалізували лише тому, що під ним президент не поставив свого підпису. Тепер республіканська більшість залишається у Верхній і Нижній палатах, з єдиною різницею, що республіканці мають свого президента. Тому я і написав у своєму повідомленні, що входимо у нову реальність, і її треба сприймати як час нових можливостей.

— Ви закликали Європарламент надати Україні обіцяний безвізовий режим до чергової річниці Євромайдану? Президент Порошенко взагалі пообіцяв, що безвіз Україна отримає до 24 листопада. Тож коли чекати на історичне рішення?

— Шанс є. І ми повинні сконцентрувати усі зусилля, аби це сталося чим швидше. Річ у тім, що на певному етапі ключові гравці Європарламенту домовились, що перед тим як надавати безвізовий режим (а йдеться не лише про Україну, а й про Грузію та Туреччину), необхідно ухвалити закон, який би дав можливість швидко призупиняти безвізовий режим. Через кордони України потрапляють до Європи лише 0,5 відсотка нелегальних мігрантів. Тож не в Україні річ. Цей закон стосується країн, через кордони яких йде критична маса нелегалів.

— Виглядає, що Україну спеціально прив’язують до Туреччини, щоб був формальний привід відтягнути прийняття рішення.

— Я, як і ви, вважаю такий підхід несправедливим... 

— І лицемірним...

— Ми так не домовлялися. Європа висунула нам 144 вимоги. Ми усе виконали. Не знаю, чи якійсь іншій країні висували стільки вимог. І Україна усі їх виконала. Електронні декларації такого рівня відкритості навряд чи знайдете ще в якійсь країні. Ми не домовлялися, що буде ще якесь застереження. Це той момент, коли маємо голосно сказати нашим партнерам: «Друзі, так нечесно! Ви маєте діяти по-партнерськи». Коли кажуть нам про наші зобов’язання, ми маємо моральне право нагадати їм про їхні. Подивіться, що відбувається навколо нас. Хто виграв президентські вибори у Молдові, в Болгарії, які процеси йдуть у Грузії. Надання безвізу — дуже важлива символічна річ для України. Зараз, коли російська пропаганда усіма силами намагається переконати нас, українців, у тому, що ми, мовляв, нічого не добилися на Майдані, що він не мав жодного сенсу, що в Європі нас ніхто не чекає... А Європа, по суті, сама дає Росії козирі для антиєвропейської пропаганди, для створення передумов  внутрішньої дестабілізації, компрометації влади, яка, мовляв, не має чим похвалитися. Україна зараз є форпостом усього демократичного світу. Наші хлопці на сході України стоять за весь вільний світ. Від того, виграє чи програє Україна, залежить, чи дестабілізація і реваншизм Путіна будуть поширені на весь світ, чи ми його зупинимо. І нам важливо знати, чи ми у тій війні самі, чи маємо надійне плече партнерів. 

— Натомість скасування безвізового режиму з Росією залежить виключно від українського парламенту. Якраз ви були ініціатором цього, але питання зависло. Чому?

— З цією ідеєю виходив ще тоді, коли був секретарем РНБО. Тоді ця ініціатива також викликала велике збурення. Після останніх провокацій з так званими диверсантами вже втретє виступив з цією пропозицією. І на початку виглядало, що вона знайде підтримку в залі. Я звернувся до голів фракцій з  пропозицією обговорити це питання і винести своє рішення. Але, на жаль, після обговорення найбільша фракція — БПП — вирішила не голосувати за таке рішення. Ставити це важливе питання на голосування і провалити  було небезпечно. Але я продовжую консультації, щоб домогтись позитивного результату.

— А може, варто було б поставити на голосування, аби українці подивились, хто є ху?

— Ставити наперед нерезультативне голосування — робити подарунок Кремлю. Авторитет держави  важливіший. Моє завдання  знаходити рішення, які об’єднують зал. Я усвідомлюю, чим загрожують Україні конфлікти і протистояння в парламентській залі та між керівниками держави. Я історик за освітою, тож добре знаю всю історію України. Від часів Великої Руїни до 1918 року ми програвали через те, що між вищим керівництвом держави були протистояння, взаємопоборювання. Тоді армія Муравйова без великого опору заходила до Києва. Тому розумію, наскільки важливим є пошук узгоджених рішень, уникнення конфліктів. І ця логіка дій для мене, як голови Верховної Ради, є визначальною. Але тема запровадження візового режиму з Росією не є закрита.

— На жаль, у цій Верхов­ній Раді не вдалося позбутися таких ганебних явищ, як кнопкодавство та відсутність дисципліни. Чому не вдається навести з цим лад?

— Коли хтось із депутатів підходить до мене і говорить про факти неперсонального голосування, ставлю на переголосування.

— Але це не вирішення системної проблеми…

— Ця проблема нині є на багато порядків меншою, ніж була раніше. І оскільки тепер має лише поодинокий характер, то і відвідуваність покращилась.

— Чи можна на законодавчому рівні унеможливити такі явища, як кнопкодавство та прогули?

— Остання ініціатива полягає у тому, щоб депутата за прогул карати не лише зняттям за цей день зарплати та публікацією прізвища прогульника у «Голосі України», а й штрафами. Ця Верховна Рада, попри критику,  кардинально відмінна від попередніх скликань. Саме вона ухвалила переломні, фундаментальні закони: переформатувала українську армію, реформувала українську поліцію, проголосувала закон про е-декларації, про декомунізацію, ухвалила весь спектр антикорупційних законів, створила антикорупційне бюро, антикорупційну прокуратуру...

— Але так і не вдалося змусити деяких депутатів і міністрів заговорити державною мовою...

— Навіть не можу зараз пригадати, коли народний депутат у парламентській залі виступав недержавною мовою. Якщо таке було, то я робив зауваження, і депутат,  в побуті російськомовний, переходив на державну. Пригадую, коли російською виступив хтось із «регіоналів», підійшли депутати і перервали його виступ.

— Міністр Аваков є вашим однопартійцем. Йому можуть доступно пояснити, що, вперто виступаючи російською, він не лише порушує закон, а й підриває авторитет влади...

— У Верховній Раді він виступає українською.

— Цей парламент унікальний тим, що вперше за роки незалежності у ньому є проукраїнська більшість. Це відчувається у прийнятті закону про декомунізацію...

— Ця Верховна Рада унікальна ще й тим, що вперше має­мо не лише проукраїнську провладну більшість, а й проукраїнську більшість в опозиції. У концептуальних питаннях і коаліція, і опозиція діють одностайно. За винятком «Опоблоку», звичайно. Якби ще декілька років тому хтось сказав, що в парламенті буде ухвалено закон про декомунізацію, ніхто не повірив би! Це історичні речі. У першому читанні вже проголосовано закон про українську книжку, який забороняє масовий ввіз в Україну російських книжок. Книжки мають друкуватися тут, а не в іншій державі. 

— Поки є ця більшість (невідомо, скільки вона ще буде, і страшно подумати, якою може бути більшість у наступному парламенті), Верховна Рада мала би зробити кроки, які можна назвати точкою неповернення. Наприклад, прийняти комплексний закон щодо дерусифікації.

— Ми беремо сферу за сферою. Прийняли закон про квоти в радіоефірі. Якби ви лише знали, який чинився опір! Беремо книговидання, кіно... Законом про кіно з бюджету виділяємо кошти на підтримку українського кіновиробника. Вже зараз у виробництві величезна кількість кінопродукції, запускається ціла індустрія, де задіяні українські актори, сценаристи, режисери. Розумію, що суспільство завжди хоче швидших змін. Україна — одна з найбільших держав в Європі. Це не компактні Грузія чи Естонія. Але важливо, що Україна рухається правильним курсом.