Ігор ЧЕРЕДІНОВ: «На Іграх в Афінах я так хвилювався, що лікар уже хотів мене рятувати...»

У планах тренера збірної України зі стрільби із пістолета Ігоря Чередінова детально, до найменших дрібниць, розписана не лише річна підготовка кожного з підопічних. Сторінки у клітинку, склеєні у довжелезні згортки, містять навіть результати, з якими найкраща його учениця Олена Костевич (олімпійська чемпіонка Афін-2004 і дворазова бронзова призерка Лондона-2012) повинна пройти свою четверту Олімпіаду у бразильському Ріо-де-Жанейро.

- Олена Костевич називає вас великим експериментатором. Із чим ви експериментували, готуючись до Олімпіади в Ріо?

- Основний план підготовки залишився незмінним. Коригували лише певні деталі. Ми завжди змушені підлаштовуватися під щось нове — зміни у правилах змагань, змагальні умови, під стан вихованців у кожен окремий момент. Щороку складаю план підготовки, в якому основними точками є змагання. Головним пунктом цьогорічного плану є Олімпіада: усі збори та проміжні змагання, етапи підготовки переслідують одну мету — вийти на пік можливостей саме на Ігри. 

Підопічні на тренуваннях часто стріляють у спарингу. Також, аби підвищити частоту серцебиття, вихованці перед стрільбою стрибають на скакалці. Кращого способу імітувати змагальний адреналін у нашому виді спорту ще не придумали. Пневматику стріляємо у закритому приміщенні. Олімпійський тир оснащений кондиціонерами, тож не надто відрізнятиметься від звичних для нас умов. Єдине, у нас фактично протягом всього підготовчого процесу не було потрібних стрілецьких установок (від наших вони відрізняються освітленням). Лише недавно таку установку, аналогічну з олімпійською, для нас закупили у Мюнхені. На етапі Кубка світу у Ріо-де-Жанейро у тирі, де відбуватиметься олімпійська стрільба на 25 м, нам було спекотно. Але ось освітлення — таке як треба. У львівському тирі, де проводимо збори,  після обіду тіні падають на мішені приблизно так само. Та в цілому змоделювати умови Ріо в Україні нереально.

- У вашому плані значиться результат, з яким Олена Костевич повинна пройти Олімпіаду у Ріо-де-Жанейро?

- Я прорахував мінімальний результат. На пневматиці (вправа ПП-2) потрібно поцілювати у 384-385 очок — цього буде достатньо, аби пройти у фінал. У малокаліберному пістолеті — 583-585 пунктів. А ось те, що відбуватиметься у фіналах, спрогнозувати практично не можливо. Найменший збій може відкинути потенційного чемпіона за межі призової трійки. Гадаю, аби вибороти медаль у стрільбі з пневматичного пістолета, потрібно у фіналі у 20 пострілах здобути у сумі понад 200 очок. А у вправі МП-5, стрільбі з пістолета на 25 м, у півфіналі здійснити не менше 18-20 влучних пострілів з 25 можливих.

- Пам’ятаєте той день, коли Олена прийшла до вас у секцію?

- Це було 1996 року, незадовго після Олімпійських ігор в Атланті. Вона прийшла з мамою у тир постріляти. До нас можуть прийти усі, хто бажає. У такий спосіб намагаємося залучити до нашого виду спорту якомога більше людей. Батьки приводять дітей, ті отримують заряд позитивних емоцій і нерідко залишаються у стрільбі надовго. Саме так сталося і з Оленою.

Новачків перевіряємо на рівень фізичної підготовленості, а також за допомогою електронної системи «Скат» визначаємо стійкість дитини. Новенькі у нас залишаються на рік на випробувальний термін. Ні, у подальшому їх не виганяємо. Просто за цей час, як показує досвід, не надто здібним стрільба набридає. Коли результати низькі, і перемоги не поспішають приходити, діти самі залишають секцію. Олена ж мала всі підстави залишитися. Наша співпраця триває ось уже 20 років.

- Олена казала, у дитинстві була такою слабкою, що довго не могла перезарядити пістолет однією рукою…

- І тим не менш Олена вирізнялась з-поміж інших дітей. Передусім своєю цілеспрямованістю. До 20 років не пропустила жодного заняття! Учениця і тепер не прогулює тренування. Але у той час ні навчання в університеті, ні будь-що інше не могли змусити Олену не прийти у тир. Тренування було головним в її житті. За таких умов обдарована природою дитина (а моя учениця справді талановита) прогресує швидше.

- Впродовж 20 років спортивної кар’єри Олена хоча б раз казала вам, що хоче зав’язати зі стрільбою?

- Ні. Хоча у певні моменти втомлювалася від стрільби. І ми домовлялися про перерву. Після Олімпійських ігор відпочинок є обов’язковим. Олімпіади — надзвичайний стрес для психіки спортсмена. Тож на місяць-два доводилося забувати про стрільбу і переключатися на загальнофізичну підготовку. Найбільш стресовими для Костевич стали Ігри у Пекіні.

У Піднебесній у нас дуже важко проходила акліматизація. Та й у не найкращому психічному стані підійшла Олена до тих Ігор — надто вже була мотивованою на перемогу. Це природно: після «золота» Афін-2004 понад усе хотіла підтвердити невипадковість того успіху... З того часу ми  поміняли ставлення — до самого процесу підготовки і до результату. А тоді… Тоді нам бракувало участі в Олімпійських іграх. Олімпіади — це принципово інші змагання, до яких по-іншому слід готуватися.

- Тренеру теж потрібно готуватися до Ігор?

- Звичайно. Так само ретельно, як і спортсмену. Психічне навантаження на Іграх неймовірне. І тренер повинен вміти тримати удар.

- В Афінах ви виглядали бездоганно: дивлячись на вас, Олена навіть не здогадалася, що бере участь у перестрілці за  «золото». Тому, за її словами, особливо і не хвилювалася…

- Можливо, зовні я виглядав спокійним. Та відповідальний за допінг-контроль лікар, який сидів поруч зі мною, обмовився: «Не знаю, кого тут радше доведеться рятувати. Тренер, мабуть, більше потребує медичної допомоги» (сміється). Це щастя, що Олена не помітила мого хвилювання... 

- Чи доводиться оберігати перед стартом ученицю від різноманітних впливів суперниць та їхніх тренерів?

- Буває. Перед фіналом вісімку найкращих запрошують до окремої кімнати. Суперниці намагаються не спілкуватися одна з одною, підтримуючи розмову лише з власними тренерами. Але трапляється, комусь дуже кортить поговорити, щось запитати чи попросити. Є спортсмени, кому спілкування перед стартом конче необхідне. Та Олена вміє делікатно «відшити» будь-кого. При цьому нікому навіть на думку не спаде образитися на неї (сміється).

Під час змагань такого високого рівня випливає багато різних нюансів: незнайомий тир, проблеми зі зброєю, неякісне суддівство тощо. Тренер повинен усе ретельно відфільтрувати і вчасно за необхідності подати протест. Як, для прикладу, на Олімпіаді у Лондоні. Перед самим стартом я наполягав, аби Олені дали на стрільбищі інше, більш зручне місце, і журі з нами погодилось. 

- Ви колись шкодували, що стали тренером?

- Ні. Рішення бути тренером прийняв свідомо. Перша моя освіта — технічна. Я навчався у політехнічному інституті, згодом якийсь час працював на заводі. І водночас продовжував стріляти. Одного дня дійшов висновку, що бути інженером — не мій шлях у житті. З людьми мені працювати цікавіше, ніж з технікою. Хоча технічні знання стали мені у пригоді саме у спорті. Час від часу вдосконалюю пістолети — у межах правил, звичайно. Ось Олена стріляє з пістолета, в якого баланс значно відрізняється від заводських моделей. До того ж вага її пістолета відчутно більша, ніж у стандартних взірців. Нерідко ось ці невеличкі зміни, які вносимо у зброю, фірми з часом запускають на потік. 

Фото з архіву Ігоря Чередінова.