• You are here:
  • Високий Замок
  • Інтерв’ю
  • Леонід Каденюк: «Коли пройшов комісію в загін радянських космонавтів, один із тодішніх колег-росіян сказав: «Давай, Льоха! Бандеровцов єщьо на арбітє нє било!»

Леонід Каденюк: «Коли пройшов комісію в загін радянських космонавтів, один із тодішніх колег-росіян сказав: «Давай, Льоха! Бандеровцов єщьо на арбітє нє било!»

Космічний політ зробив першого українського космонавта незалежної держави Леоніда Каденюка віруючою людиною. Він усім каже: «Бог є!»

Політ людини в космос 12 квітня 1961 року вважається одним із найбільших світових досягнень минулого століття. Чи не кожен радянський хлопчик на початку 1960-х мріяв стати космонавтом. На честь героїв космосу новонародженим давали ті імена, які були у всіх на слуху, — Юрій, Герман, Адріан, Павло, Валентина... Правда, проблем у космонавтиці було багато. Не все, що відбувалося, розголошувалося. Загибель космонавтів була національним горем. Їх помпезно ховали біля Кремлівської стіни, в останню путь проводжали перші особи держави. Космонавти прекрасно розуміли, що природа просто так нічого не віддає і не хоче відкривати свої таємниці. Вона потребує жертв. 12 серпня 1962 року вперше з космосу на весь світ пролунала українська пісня “Дивлюсь я на небо” у виконанні Павла Поповича. За радянської доби 12 українців побували в космосі. Нині про космонавтів забули всі: преса, радіо, телебачення, суспільство. Насправді, космос — це значно ширше, ніж польоти людини. На космонавтику потрібно багато грошей, але вона ще більше їх заробляє. Про українську космонавтику, її проблеми та реалії, про життєву долю розмовляємо з Леонідом Каденюком, який свій політ здійснив наприкінці 1997 року у складі екіпажу американського човника «Колумбія». Коли буковинець приземлився, то наголосив, що є першим українським космонавтом, але незалежної держави.

— Ви, Леоніде Костянтиновичу, — буковинець, народилися неподалік Карпат, звідкіля герой відомого анекдоту: “Гуцул побачив на другій горі сусіда та й питає: “Агов, Іване, ти чув, москалі в космос полетіли?”. “Що, всі?”. “Нє, тілько один”... Вам було лише 10 років, коли полетів Юрій Гагарін. Чи не тоді зародилася мрія стати космонавтом?

— Пам’ятаю і перший політ Гагаріна, і той гуцульський анекдот (сміється). Але згадалося й інше. Я народився в Хотинському районі Буковини, і всюди, де вчився і працював, мене неодмінно називали бандерівцем. Хто жартома, а хто — серйозно, по-різному. Пригадую, в 1976 році, коли пройшов комісію в загін космонавтів, звісно, накрив “поляну”, один з тодішніх колег-росіян сказав: “Давай, Льоха! Бандеровцов єщьо на арбітє нє било. Будєш пєрвим!”.

Коли полетів Гагарін, я навчався в третьому класі. Ця подія мала значення не лише планетарне, а й вселенське. Адже на одній із планет Всесвіту людська цивілізація змогла створити такі засоби, які перебороли земне тяжіння і полетіли в космос. Мої батьки були вчителями. Вони мене і мого брата (ми — двійнята) навчили читати, писати і рахувати ще чотирирічних. Дитячого садочка в нашому селі Клішківцях не було, тому батьки відправили нас до школи в шість рочків. А мрія стати космонавтом у мене справді народилася 12 квітня 1961 року.

— Не відлякувала в майбутній професії велика смертність? Загибель багатьох радянських космонавтів була національним горем, їх оплакувала вся країна.

— Все життя моє було пов’язане з авіацією та космосом. Багато років працював льотчиком-випробовувачем, ніколи страху не мав. Господь дає народження, але й дає призначення кожному з нас. Хтось може літати, а хтось інший цього не зробить ніколи. Кожному дається Господом доля. Значить він дає терпіння, віру, мужність, силу і те, що тобі для цього необхідно мати.

— Програма “Шаттл” — ціла епоха в історії космонавтики, яка принесла багато цікавих відкриттів і яка, на жаль, не обійшлася без трагічних стартів і трагічних повернень з космосу. Та “Колумбія”, на якій ви літали, трагічно загинула через чотири роки після вашого польоту.

— Та “Колумбія”, на якій я літав, зазнала катастрофи 1 лютого 2003 року під час посадки. Тоді загинуло семеро астронавтів. Причиною трагедії стало пошкод­ження теплозахисної поверхні космічного човника. У кожного своя доля...

— Ви — 13-ий українець, який побував у космосі, і перший, хто літав на американському човнику. Якщо Павла Поповича зігрівали українські пісні, ви зі собою взяли на орбіту понад десяток касет з записами пісень улюб­лених українських виконавців і шевченківський “Кобзар”.

— Завжди з повагою і шаною ставився до Павла Романовича, ніколи не лукавив, а постійно і всюди підтверджував, що я — перший український космонавт незалежної держави. Американці дозволили зі собою взяти найдорожчі речі. Звісно, в межах розумного за розмірами і вагою. Дозволили взяти 24 аудіокасети. Я взяв ті пісні, на яких виріс, які дорогі мені і моє­му серцю. Це твори Володимира Івасюка у виконанні Софії Ротару, пісні Дмитра Гнатюка (“Черемшина”, “Два кольори”, “Моя стежина”), Анатолія Солов’яненка (він сам мені надіслав свої пісні з найщирішими побажаннями), Павла Дворського, Іво Бобула. Взяв зі собою гімн України. Коли американці запитали, яку музику хочу чути о 7-й ранку для дзвінка будильника в космічному човнику, наш гімн якраз пригодився. Слухати рідне і найдорожче на землі і в космосі — зовсім інші речі.

Мав я портрет Тараса Шевченка, який передав до музею. А “Кобзаря” залишив собі. Зберіг сертифікат, в якому зафіксовано, що ті речі були в космосі.

— Чого у космосі найбільше хотілося?

— У космосі я був 15 діб і 16 годин. Коли дивишся в ілюмінатор, то бачиш таку красу, що не можна підібрати слів. Про незвичні відчуття і враження від космосу я написав у книзі “Місія — Космос”. Я не мав часу вести щоденник в космосі, був завантажений роботою. А після польоту мене не покидало відчуття, що я ще чогось не доробив, не завершив ще свій політ. І тією кінцевою крапкою стала книга.

Моє творіння попросила надіслати для ознайомлення вчений-психолог з Москви, яка займалася з групою підготовки космонавтів, зокрема і зі мною. Я надіслав. А згодом вона мені зателефонувала і сказала: “У твоїй книзі є ще одна моя докторська дисертація”. Слава Богу, що праця виявилася недаремною.

— Як це все пережила мама? Яке було перше запитання: не про Бога? Чи не думали перед стартом, що можете заглянути в гості до Всевишнього? Коли дивишся через ілюмінатор в космічну далечінь, споглядаєш зірки і планети, хочеш — не хочеш, а замислюєшся над тим, що хтось же це сотворив і цим усім керує. Все рухається, літає, ніхто нікому не заважає.

— Звісно, мама переживала найбільше. Так було завжди, адже літав на військових літаках, на винищувачах. Всієї правди їй ніколи сказати не міг, не хотілося, щоб зайвий раз переживала, беріг її серце. Особливо в ті часи, коли літав на нових моделях, був льотчиком-випробовувачем. Я ж літав на 60 типах різних військових літаків, в основному, на винищувачах. Літав на літаках останніх поколінь. А про космічний політ — навіть важко й описати, що вона лишень не пережила.

Я — дитя радянського виховання. До польоту в космос в мене особливого відчуття віри в Бога не було. Проте сам політ віддистанціював від тієї псевдонауки, яку нам десятиліттями навіювала радянська пропаганда. І досі наука не дає відповіді на найпростіше запитання: “Звідки взялося життя на Землі?”. Тепер же науковці все глибше занурюються у складнощі виникнення життя і переконуються, що без вищого розуму, без Бога не мог­ло обійтися.

Американський Юрій Гагарін — перший їхній астронавт Джон Гленн — якось сказав: коли подивишся в ілюмінатор космічного човника, назавжди зрозумієш, що не вірити у Бога-творця неможливо. До речі, свій другий політ американець здійснив 77-річним.

Я пережив те саме, що й Гленн, тому кажу: Бог є! Космічний політ зробив мене віруючою людиною.

— Кажуть, що на один вкладений в космонавтику долар американці отримують півтора десятка доларів прибутку. США і Росія виділяють на космічні програми мільярди доларів, а ми — мільйони гривень. Чи Україна, яка ще недавно входила у шістку держав, які мають повний цикл виробництва космічної техніки, ще є космічною державою?

— Поки що ми ще є космічною державою. Україна входить в шістку країн, які мають повний цикл виготовлення космічної техніки. Космічна галузь в нашій країні одна з тих небагатьох, яка відповідає світовим стандартам сучасних технологій. Але вона має бути пріоритетною.

На 2014 рік на виконання космічних програм виділено лише 10 мільйонів гривень. Це ніщо. Тут повинна бути політична воля керівництва держави та розуміння, наскільки важлива ця галузь для України, бо будь-яка держава не може бути сучасною, якщо вона не займається космічними технологіями. Якщо так буде надалі, то втратимо статус космічної держави.

— На жаль, слово “космос” віднедавна отримало негативне забарвлення, завдячуючи недолугому керівництву київського екс-мера Черновецького, відомого під прізвиськом “Льоня-Космос”. Воно відображає інопланетного, дивакуватого, неординарного на вчинки і заяви, відірваного від реального життя керівника. Ось цей додаток “Космос” вже має своїх послідовників.

— (Сміється). Маємо те, що маємо. Якось я сказав Леонідові Михайловичу: “Хочу звернутися до вас як космонавт до “космонавта”. А він на повному серйозі відповів: “Ви про все розкажіть моєму помічникові, а я прийму рішення” (сміє­ться).

— Росія, теперішня холодна війна, космос? Як це пов’язати. Як гадаєте, російська космонавтика роками також вела свої секретні військові програми проти нас, які нам так нині повилазили боком?

— Уже є такі космічні технології, які дозволяють з космосу розгледіти зірочки на погонах військових, не кажучи про все решту. Роками наші космічні галузі були тісно пов’язані, адже це був один комплекс. Через анексію Криму навіть американці скоротили свої космічні програми, які вони роками успішно проводили спільно з росіянами. Все те, що росіяни робили і роблять з українцями, несе тотальний негатив. Щодо спостережень з космосу за нами, в цьому немає жодного сенсу. Росіяни і так всі наші “секрети” знали і знають. І ми це їм завжди дозволяли.

— А як нині живеться космонавтові, Героєві України Леонідові Каденюку?

— Живу тими ж проблемами рідної краї­ни, як і всі інші. Звісно, мати такий статус — велика честь і велика відповідальність. Я не гордий, їжджу в київському метро, інколи — в тролейбусах. Людей це дивує. Як і всі, хочу спокою, стабільності, мирного неба. І вірю, що ми це матимемо.

  • You are here:
  • Високий Замок
  • Інтерв’ю
  • Леонід Каденюк: «Коли пройшов комісію в загін радянських космонавтів, один із тодішніх колег-росіян сказав: «Давай, Льоха! Бандеровцов єщьо на арбітє нє било!»