Передплатити Підтримати

Марічка Бурмака: «Є ціла «ніша» в українській музиці, що асоціюється зі мною»

Музика і пісні нашої гості ваблять щирістю, сердечністю, змістовністю.

Вони — окремий пласт в історії української музичної культури, який творить самобутня авторка пісень Марічка Бурмака. Вона не розлучається з гітарою, її пісні є ліричними, філософськими, справжніми і неповторними. Марічка Бурмака, незважаючи на так звану “неформатність” її творчості в контексті сучасного українського музичного простору, зуміла не лише вистояти, а й пропагує творчість інших українських музикантів у телепрограмі “Музика для дорослих” на каналі ТВі. Про це та інше розповідає Марічка Бурмака в інтерв’ю “ВЗ”.

- Марічко, розкажіть, як ви ставитеся до ситуації, що склалася на каналі ТВі, і про свою програму “Музика для дорослих”.

­- «Музика для дорослих» виходила на каналі ТВі протягом півтора року. Багато українських музикантів, як молодих, так і знаних, були нашими гостями. Групи презентували нові альбоми, нові концертні програми. Запрошували «неформатних» гастролерів. Пишаємося, що свого часу записали «живий» концерт, наприклад, грузинських «Мгзавребі» і американських Brazzaville. Знімали наших «зірок» академічної музики, геніальних дітей, яким аплодує весь світ, але на українських телеекранах їх годі побачити… Але наприкінці минулого року програму закрили. Мотивували тим, що проект не політичний, фінансування на нього немає... Прикро, і не тільки мені та творчій команді. Всім музикантам, які підтримували канал «на барикадах». Що відбувалось на каналі тоді, коли мене там вже не було, не відстежувала, тому і не можу давати оцінок... Чому прийняла рішення повернутись? Воно було непросте. По обидві сторони барикад опинились люди, яких поважаю і люблю. Але в українському телепросторі так і не з’явилось програми із «живим звуком», яка б давала можливість показати себе українським музикантам. Ще трохи, і ми втратимо наш музичний контекст, звідусіль лунатиме лише іноземна попса і наші «зірки», що набили оскомину. Тому вирішила проект продовжувати. Хтось же має врешті це захищати.

- Що є для вас найціннішим у житті?

— Моменти, проведені із близькими людьми. Чим старшою стаєш, тим більше розумієш, що близькі відходять і не будуть поряд із тобою вічно. Це стосується і друзів… Деякі друзі вже на небесах... Немає вже моєї мами. Найцінніше — це та любов, яку встигла віддати, ті слова, які встигла сказати, і ті почуття, якими встигла зігріти. Розуміючи цю плинність життя, намагаюся максимально робити приємне тим, кого люблю. І поталанило в тому, чим займаюсь. Маю на увазі музику. Адже точно знаю, що це залишиться після мене.

- Чим для вас є музика?

— Способом жити. Придумувати мелодії почала років в 5, і мене дивувало, чому це не можуть робити всі інші. Вчити співати батько почав мене ще раніше. Пам’ятаю: мені чотири роки, йдемо по парку, тато вчить мене співати «Серенаду» Шуберта, я беру фальшиву ноту, тато свариться… А ще батьки розповідали, що коли мені було місяців шість, тато співав мені веселі мелодії — я починала сміятись, співав сумні — плакала. Народилась із музикою. Як жити без музики, не знаю. Вона звучить в моїй голові, і я постійно складаю мелодії.

- Марічко, вам вдалося зайняти свою самобутню нішу в українському музичному просторі. У чому таємниця успіху?

— Ніколи не думала про успіх як такий, не прагнула його досягти. Багато хто сам не розуміє, чого хоче, коли каже, що хоче досягти успіху. Успіх для всіх різний, рецепт не може бути універсальним. Найголовніше — знайти свій шлях. Якщо навіть не досягаєш загальновизнаних атрибутів успіху, перебуваєш у гармонії із собою (а це хіба не щастя?). Ви самі сказали, моя творчість — це особлива ніша в українському музичному просторі, і я її зайняла, тобто є ціла «ніша, цілий музичний напрямок і стиль», що асоціюється зі мною в українській музиці.

- Як народжуються ваші пісні?

— Я проживаю яскраве життя. Багато що мене хвилює. Особистісні моменти, народження любові, розставання, розчарування, втрати... Суспільно значущі речі: несправедливість, втрата гідності, приниження... Мене багато що зачіпає, я неспокійна людина. І от цей неспокій народжує ноти і слова. Не можу сказати про якесь особливе натхнення — я весь час в такому стані перебуваю... Є такий сталий вираз: «Не бери близько до серця». Часто це чую і на свою адресу. Хотіла би, але не вмію.

- Як ви оцінюєте теперішню ситуацію в музичному просторі України?

— Української музики чути все менше, місця їй, окрім мого телевізійного проекту, в українському теле- і радіопросторі дуже мало... Музиканти настроєні дуже песимістично. Багато хто залишає свої музичні проекти, йде зі сцени, здобуває інші професії. Розвивається тільки російськомовна поп-музика за невеликими винятками. Але я не песиміст. І та кількість музики, яка приходить на нашу програму, мене тішить, вселяє надію на те, що навіть за несприятливих обставин українська музика виживе. Вона проростає в душах, як травинка крізь асфальт.

- Ваше найбільше розчарування?

— Найбільші розчарування пов’язані зі сторінками особистого життя. Тут все будується на любові, довірі, прощенні. Тому зради і підлість ранять особливо боляче.

- Як реагуєте на стреси, життєві труднощі?

— Часто плачу, якщо нічого не можу змінити, але так, щоб цього ніхто не бачив. Але намагаюсь боротись із обставинами, навіть якщо здаються непереборними. Але якщо це якісь дрібні стреси чи просто поганий настрій... тарілочка полуниць чи черешень може виправити ситуацію.

- Яких принципів дотримуєтесь у вихованні дочки?

— Завжди виховувала її демократично. Зараз вона вже доросла, і мені деколи хочеться, аби послухала мене і зрозуміла, що «так» — це «так», а «ні» може бути однозначним. Але в нас не так, і я тепер, навіть без мого деколи на те бажання, маю дискутувати і всі рішення обговорювати і пояснювати. А часто з дочкою і погоджуватись, навіть якщо вона і неправа, на мою думку. Але це її шлях. Не хотілося б, щоб вона наробила помилок. Вони зараз всі максималісти. Але хіба ми такими не були?

- Якому відпочинку надаєте перевагу?

— Море, сонце, мінімум спілкування, тиша, гарна книга, близька людина поряд.

- Чи любите готувати? Яка ваша улюблена страва?

— В мене небагато часу для цього. Але вважаю, що вдома має бути домашня їжа. До мене часто заходять друзі та рідні, і я рада, якщо є чим смачненьким їх пригостити — смачним борщем чи парою голубців. Готую, як правило, швидко, декілька страв одразу, але виходить смачно. Завжди готую на Різдво та Великдень, хочеться, щоб моя дочка це бачила і так робила у своїй сім’ї. В дім, де смачно пахне, хочеться приходити і не хочеться звідти йти.

- Чи задоволені своїм життям?

— Завжди хочеться щось змінити, покращити, це мотивації рухатись вперед, розвиватись і не зупинятись. Але бувають моменти, коли вдячна Богу за все. Не повернеш людей, яких уже нема, але вони назавжди залишаться в пам’яті. Та якби навіть затримати в пам’яті цю саму мить, яку проживаєш в даний момент, то я рада, що все стається так, як стається. І цікаво, як далі будуть розвиватись сюжетні лінії мого життя.

Фото Сергія ЮШКОВА.