Олександр ДАЦЮК: «Не займаю чужої ніші, лише свою. Не лізу у комерційну музику»

Ексклюзивне інтерв’ю з лідером гурту «Лесик Band»

Відсвяткувавши 25-річний ювілей, легендарний гурт «Лесик Band» і його лідер Олександр Дацюк продовжують працювати. У 2013 році вони порадують своїх шанувальників новим альбомом «Тетянин День». Про враження від ювілейних концертів, родину, друзів, хобі й музичні уподобання наша розмова з Лесиком — Олександром Дацюком.

- Розкрийте секрет вашого творчого довголіття. Для гурту 25 років — це багато чи мало?

— Це — дуже багато. Мені здається, що у нашій «прекрасній» країні так довго працювати взагалі неможливо. Таких довгожителів у нас небагато. Нещодавно «піккардійці» відсвяткували своє 20-річчя… Потрібно щось робити, писати, не можна зупинятися. Наступного року кинемо всі сили на новий альбом і зробимо великий гастрольний тур Україною на його підтримку.

- На ваших ювілейних концертах звучали тексти 1990-х років, які і нині не втратили своєї гостроти й актуальності. Це свідчить про високий рівень текстів чи про недолугість суспільства, у якому живемо?

— Все роблю чесно. Те, що бачу, те й співаю. Пишу без прикрас, не намагаюся видавати бажане за дійсне. А матеріалу для пісень багато — варто лише уважно озирнутися навколо. Я — на своєму місці, не займаю чужої ніші, лише свою. Не лізу у комерційну музику.

- В одній із ваших пісень є такі слова: «От регіонального правлєнія заліз в борги до опупєнія». Коли була написана ця пісня? Очевидно, що про Партію регіонів тоді не йшлося…

— Пісня була написана у 1995 році. Ми тоді записували свої композиції у Миколи Кулика — керівника капели «Трембіта». Напевно, багатьом людям хоч раз у житті вдається увійти в такий стан, коли бачиш майбутнє. Знав, що так буде, — хабарі, корупція, люди, коні, вовки… Хоча в політику ніколи не влажу. Мене більше цікавлять стосунки між людьми. А люди завжди можуть знайти спільну мову.

- Хто вам пише пісні? Яка тематика пісень, що увійдуть до нового альбому? Чому саме така назва — «Тетянин День»?

— «Тетянин День» буде подарунковим альбомом для дружини Тетяни, яка подарувала мені трьох синів, за що мені теща трохи дорікала. А що я ще міг подарувати дружині? Хіба те, що вмію. Майже усі тексти пишу сам. Мало маю пісень на чужі тексти — я не люблю влазити в чужі душі. Музику теж пишу я, аранжування робимо колективом. Єдине, мене вразив вірш Олеся Ангелюка «Нікого жити не навчу» — він мені близький і увійде в новий альбом. На жаль, Олеся уже немає серед нас, але його творчу спадщину зберігає його дружина. А загалом щодо настрою нового альбому, то батяр трошки подорослішав, буде трохи лірики, але все одно батярської. Проте, поки “дитина” на світ іще не з’явилася, про неї рано говорити.

- Що любите читати?

— Настільною книгою для мене є роман Ярослава Гашека «Пригоди бравого солдата Швейка». Люблю Ільфа і Петрова — там що не сторінка, то перли. Люблю мудру літературу, а не розважальну чи кримінальну. Люблю читати про стосунки між людьми (він-вона), про природу, щоб книга змушувала думати.

- З ким із музикантів інших колективів у вас дружні стосунки?

— Мій давній приятель — Степан Гіга. З ним свого часу багато їздили на гастролі. Товаришую із «Супер Вуйками» — мало не з дитинства. Є давні друзі, які, потрапивши до Києва, задерли носа, але коли їм щось треба, то вони мені телефонують.

- Чи ділитеся своїми творчими планами з друзями?

— Творча людина майже не ділиться своїми творчими планами з іншими людьми. Краще ними поділитися з людиною, яка не має відношення до музики, ніж із колегами по цеху, бо ті почнуть відразу щось радити і виправляти. А я пишу свої пісні не для музикантів, а для людей. Хочеться трохи полегшити їм депресію, яка все одно є. Багато людей важко заробляють на кусень хліба. Хочеться дати їм віру у те, що ще прийде весна у нашу хату. Краще поділитися творчими планами з близькими людьми. А найкращий критик і слухач — діти, їх ніколи не обманеш. Якщо твої пісні наспівує дитина, значить, ти таки чогось вартий і твої пісні матимуть успіх.

- Розкажіть про ваших синів і дружину. Чим вони зай-маються?

— Моїй Тетяні важко терпіти мої «заскоки». Але я час від часу даю змогу відпочити від себе — їду на риболовлю. За фахом Тетяна — інженер. Наймолодший син Богдан навчається в сьомому класі. Лесик закінчив акторсько-режисерське відділення Львівського училища культури та мистецтв. Найстарший Орест рік тому одружився, і в липні у нас народилася онучка Вероніка — перша дівчинка у нашій родині. Кілька років тому підібрали собаку — і той виявився хлопцем, приблудився до нас такий нещасний і худий на самого Миколая. Це — мій єдиний колега, який їздить зі мною на риболовлю. Йому зі мною легко, а мені з ним. Він собі ловить ластівок, мишей, а я сиджу з вудочкою… У такому спокійному стані пишу пісні — записую інколи на пачках від цигарок чи будь-яких клаптиках паперу, які є під руками. Коли приїжджаю додому, це все збираю докупи, розшифровую… 85 відсотків моїх пісень написано саме так — той же ж «Рекет» написав на Дністрі.

- Левко Дурко з Лідою теж затяті рибалки…

— Так, із цією прекрасною парою у нас не лише творча, а й особиста дружба. Щоправда, коли вони їдуть рибалити, то тільки рибалять, пісень не пишуть.

- У вас є погані риси характеру і шкідливі звички?

— Я — трохи «психопат», але швидко «відходжу». Щодо звичок, то інколи можу ввернути гостре слівце, курю, інколи люблю і чарку перехилити, коли є робота. Народився не в аристократичній сім’ї, виростав у дворі з хлопцями, щоправда, багатьох із моїх друзів дитинства уже немає серед живих, на жаль...

- Ви ніколи не намагалися боротися зі своїми шкідливими звичками?

— Ні. Я — звичайна людина, і ніщо людське мені не чуже. Якось намагався кинути курити. Мене вистачило на три дні.

- Чи не щороку від часу створення «Лесик Band» виходили ваші аудіоальбоми. Скільки пісень у вашому творчому доробку?

— Альбом для музиканта — це його річний творчий звіт про те, як музикант цей рік прожив. До того ж у мене не лише батярські і стьоб-рокові пісні, у мене багато ліричних композицій, писав дитячі пісні, інколи і кон’юнктурні — до виборів (мери міст мене просили): «Львів — моє ім’я». Цю пісню теж вмістимо в новий альбом. Альбомів більше десяти, а от кількість пісень не рахував.

- Яке ваше ставлення до процесів, які відбуваються зараз на сучасній українській естраді?

— Почнемо з того, яку музику зараз чуємо у барах? Набір звуків. Хоча якусь змістовну музику тут і не увімкнеш, бо вона відволікатиме від розмови. Але можна «крутити» щось якісніше. Минув уже той час, коли писали гарну музику, коли кожен гурт був індивідуальністю — починаючи від «Бітлз», Елвіса Преслі і до «АББА» чи «Смоукі», уже не кажу про «Юрай Хіп» — це справді були явища в музиці. Свого часу мені подобалася творчість Володимира Івасюка. Із сучасних українських виконавців нікого не слухаю, віддаю перевагу «своїй» гарній старій музиці.

- А як же колишні львів’яни «Океан Ельзи» чи «Плач Єремії»?

— Фізик має бути фізиком, а не співати на сцені. Є різниця між професійними музикантами і дилетантами — студентською музикою, яка творилася біля багаття.

- Але ж фанати цих гуртів не питають про їхні дипломи, а купують квитки на їхні концерти…

— Маючи таку матеріальну базу, гаму фа-мажор теж можна «розкрутити» і зробити з неї хіт. Якщо у неї щось вкладено, то хай ця музика буде. Є люди, які слухають і «Пающіє труси»… Я не маю права забороняти щось слухати чи нав’язувати свої музичні смаки. Я особисто люблю «Дженезіз». А ту «пургу», що «крутять» у нас, слухати просто неможливо. Люблю гарну якісну музику. А усі ці Насті й Потапи мені незрозумілі.

- Яких рис не сприймаєте в людях?

— Не люблю скупості, пихатості, фальшивих людей, яких розвелося занадто багато. Люди часто ідуть на підступні кроки, аби зробити зі свого ближнього «крайнього», — принизити його чи обманути. Люб-лю щирість і відкритість. Відчуваю людей і намагаюся не мати справи з пихатими. Але життя змінює людей. За одну мить може з доброго зробити злого і навпаки…

- А вас воно змінило?

— А мені це якось «по барабану». Я — такий, який є. Не збираю-ся змінюватися — був батяром, є батяром і залишуся батяром, але добрим батяром.

Із досьє «ВЗ»

Олександр Дацюк — заслужений артист України, лідер гурту «Лесик Band». Народився 11 червня 1963 року у Львові. Закінчив факультет диригування Львівського училища культури та мистецтв. Наприкінці 1980-х років створив свій гурт, який майже щороку випускав новий аудіоальбом. У творчому доробку близько 10 компакт-дисків: «Кошмарний Сон», «Iнструкцiя», «Мудрий Вуйцьо», «Пюре», «Цирк на Дротi», «Доб-ра Мадонна», «Дев’ять Бабиних Приколiв»… Олександр Дацюк одружений, має трьох синів і внучку.