• You are here:
  • Високий Замок
  • Інтерв’ю
  • Тарас ВОЗНЯК: «Не можна казати, що Пінзель — український Мікеланджело. Це, м’яко кажучи, не відповідає істині»

Тарас ВОЗНЯК: «Не можна казати, що Пінзель — український Мікеланджело. Це, м’яко кажучи, не відповідає істині»

У найпопулярнішому музеї світу, паризькому Луврі, триває виставка української гордості, видатного митця середини XVIII ст. Йогана Георга Пінзеля.


Скульптури українського Майстра зібрали найбільш схвальні відгуки поціновувачів світового мистецтва. Своїми враженнями від виставки, каменями спотикання, з якими зіткнулися під час підготовки експозиції, та планами щодо майбутніх міжнародних проектів із кореспондентом “ВЗ” поділився відомий український культуролог, політолог, головний редактор і засновник Незалежного культурологічного журналу «Ї», один з ініціаторів й активних промоутерів просування творчості Пінзеля на міжнародну арену Тарас Возняк (на фото).

— Виставка Пінзеля у Луврі унікальна, адже досі нічого подібного з України на такому рівні у світі не виставлялось, — розповів “ВЗ” Тарас Возняк. — Лувр — це як Метрополітен у Нью-Йорку, це міжнародний стандарт: якщо його подолав — досяг високого рівня. Виставка Пінзеля готувалась з 2007 року. Починали з того, що потрібно було робити промоцію західного регіону України. Шукали об’єкт, який міг би бути цікавим для цілого світу. Вийшли на унікального у своєму роді скульптора Йогана Георга Пінзеля. Плюсом було і те, що постать цього митця об’єднує три західні області України. Адже Пінзель працював на Франківщині, Тернопільщині і Львівщині. Провели Рік Пінзеля, проголошений трьома обласними радами. Провели успішно. Адже якщо на початку року, за нашими опитуваннями, про Пінзеля чули три відсотки жителів України, то у кінці року ця цифра зросла до вісімнадцяти відсотків. Тоді до мене приїхав колега, французький підприємець Ян Долл. Він зай-мався в Україні бізнесом, а також був радником тодішнього голови Львівської обласної ради Мирослава Сеника. Ян шукав в Україні об’єкти, які би можна було розкрутити в рамках українсько-французьких відносин. Завели його в музей Пінзеля, показали каталоги усіх робіт скульптора. З Яном був експерт-художник, який високо оцінив рівень творів цього митця. Домовитись з керівництвом Лувру нелегко. Але вони знайшли спосіб, як відчинити двері цього музею. Директор Лувру вислав в Україну делегацію, яка мала на власні очі переконатись у високому рівні творів невідомого скульп-тора. Із ними був куратор теперішньої виставки Пінзеля у Луврі Гієм Шерф. Об’їздили разом із делегацією усі місця Тернопільщини, Івано-Франківщини та Львівщини, де були роботи Пінзеля. До останнього моменту мало хто вірив, що виставка таки буде, адже її відкриття довгий час відтягувалось. Затримка була за реставрацією скульптур. До травня 2012 року фігур практично не готували до експозиції.

- Але ж реставратори Львова неодноразово зазначали, що реставраційні роботи над творами Пінзеля велись понад два роки...

— Мова про два роки реставраційних робіт — міфологія. Більше було розмов, аніж реставрації. Якби теперішній міністр культури Михайло Кулиняк у травні 2012 року не зрозумів, що снігова лавина насувається, але нічого ще не зроблено, і вчасно не мобілізував київських реставраторів під керівництвом Світлани Стрельникової, нічого би не було. Кияни вахтовим методом витягли відкриття цієї виставки. Зусиль та потужностей лише львівських реставраторів не вистачило б для такого величезного фронту робіт. А брати на виставку до Лувру скульптури з грибками, шашелем, без необхідної обробки та укріплення було неможливо. Крім підготовки фігур Пінзеля, велась робота в організаційному керунку. Виникала купа питань, починаючи від назви до остаточного переліку робіт. Щодо назви виставки, то французи спершу пропонували “Бароковий скульптор Центрально-Східної Європи ХVІІІ ст.”. Тобто без чіткого зазначення “український скульптор”. До останнього проблеми виникали із громадою Бучача та Рукомиша. У Бучачі не хотіли давати на експонування до Лувру “Золоті врата” Пінзеля. Але громаді цього міста таки вистачило розуму та політичної волі віддати роботу. І священик з Бучача навіть приїхав до Парижа на відкриття виставки. А от з громадою Рукомиша за скульптуру святого Онуфрія домовитись не вдалося. Це була би єдина кам’яна фігура на виставці. Скульптура святого Онуфрія мала бути центральною на експозиції у Луврі, адже вона відрізняється від реш-ти робіт Пінзеля надзвичайною філігранністю. Саме тому нею особливо зацікавились науковці з Лувру. Те, що фігура святого Онуфрія не потрапила до Франції, — проблема, пов’язана із безвладдям в Украї-ні. Твори Пінзеля — національна спадщина. Не можна цю цінність сприймати своїм містечковим баченням. Світогляд слід розширювати. Пінзель повинен побувати і у США, і в Римі, і в Мадриді... Ці скульптури не можуть належати певній громаді і переховуватись у хаті священика десь у підвалі під рядном. Це абсолютна дикість. Нам повинно бути соромно за свою поведінку. Проблем у переговорному процесі з Рукомишем додав той фактор, що скульп-тура Онуфрія перебувала у православному храмі Київ-ського патріархату. Оскільки наша влада має непрості стосунки з Київським православним патріархатом, домовитись не вдалося. Але я впевнений, якби голова Тернопільської ОДА переговорив з Філаретом, питання було б врегульоване.

- Директор Львівської галереї мистецтв Лариса Разінкова-Возницька наголошувала, що доки вона жива, доти буде наполягати, аби скульп-тури Пінзеля більше нікуди не возили. Адже вони надто пошкоджені зсередини, і переїзди можуть зруйнувати їх.

— Це абсолютно безглузда позиція. А найголовніше — це антидержавна позиція. Адже Пінзель — це не лише колосальна художня цінність, а й промоція України у світі. Кращого інструменту для промоції нашої держави на даний час немає. Міністерство закордонних справ України, посольства чи торгові представництва зробили менше для України, аніж Пінзель. Реставратори з Лувру не менш компетентні, аніж львівські. І вони переконують: якщо провести фахову реставрацію творів Пінзеля, то їх можна перевозити.

- Багато точилось розмов навколо пошуку автора передмови до офіційного каталогу про виставку Пінзеля у Луврі...

— Борис Григорович Возницький чомусь порекомендував французькій стороні довірити цю почесну місію польському науковцю Яну Островському. Це, безумовно, висококваліфікований мистецтвознавець. Але я був переконаний, що в Україні є науковці, які справляться з цим завданням не гірше. Тому запропонував Міністерству культури Украї-ни розглянути кандидатуру молодого науковця Оксани Козир. Після переговорів у французькому каталозі з’явилось прізвище і українського науковця. Та голов-на проблема в іншому. Коли у 2007 році починались переговори про виставку Пінзеля у Луврі, планували, що ця подія відбудеться на високому міждержавному рівні. Це передбачало участь у відкритті заходу президентів та прем’єр-міністрів України та Франції. Однак через політичні обставини зустріч президентів та прем’єрів не відбулася. Це ще один шанс, який Україна змарнувала. Хоча у Галереї мистецтв та Національному музеї Львова є ще речі, які можуть зацікавити світову громадськість. Тішить той факт, що французька сторона зацікавлена у подальшій співпраці.

- Багато науковців у Львові бідкались, що хочуть потрапити у Лувр на виставку, але не було на належному рівні організовано доїзд до Франції. Ви їздили у Париж за власний кошт?

— Ні, їхав як представник Міністерства культури України. Адже при міністерстві було створено робочу групу, яка зай-малася питаннями виставки. Я є членом цієї групи.

- Одна з найбільш болючих проблем мистецького Львова — це музей Пінзеля, де впродовж багатьох років протікає дах. Скульптури, якими зараз милується увесь світ, у період дощів заливає водою...

— У Львові відбувається те ж саме, що й в Україні загалом. Музей Пінзеля є частиною держави. Поки все не зігниє до кінця, вочевидь, нічого не зміниться.

- Французькі музейники були в Україні і бачили, в якому стані Музей Пінзеля. Що вони говорили про це?

— Їм було страшно дивитися на це. Вони також бачили дикунство у Рукомиші. Окрім того, їздили в Годовицю і подивились на руїну прекрасної у минулому будівлі, навколо якої гори сміття. Для них це був шок. Вони запропонували подальшу співпрацю, аби зберегти те, що ще вціліло.

- У Луврі ви спілкувалися з мистецтвознавцями з різних країн світу. Які думки вони висловлювали щодо мистецької цінності творів Пінзеля?

— Потрібно усвідомити важливу річ. Не можна казати, що Львів — це маленький Париж, а Чернівці — маленький Відень. Хоч дехто має такі смішні амбіції. Такі порівняння роблять люди, які ніколи не були і не будуть у Парижі та Відні, принаймні ментально. Те саме стосується Пінзеля. Пінзель — це надзвичайно яскрава, надзвичайно емоційна, рідкісна родзинка, це унікальна специфіка, яка зачепила французів і мистецтвознавців з інших країн світу. Але це точно не Мікеланджело. Фраза, яку так люблять повторювати в Украї-ні, що Пінзель — український Мікеланджело, м’яко кажучи, не відповідає істині. Ця виставка була в ряді виставок Лувру, які показують дивних митців з дивних для французької публіки країв, як-от Україна, Словаччина чи Чехія. Любимо видавати бажане за дійсне. Для прикладу, не можна називати Пінзеля по-українськи Іваном чи Іоаном. Або як це роб-лять поляки — Яном Єжи Пінзелем. Це називається провінційний патріотизм. Французи на це не зважали і підписали виставку правильно — Йоган Георг Пінзель. Звісно, це український скульптор, який працював лише у Галичині. І ми повинні цим пишатись.

- Але у Луврі роботи Пінзеля представили також Польща і Німеччина. Звідки у них ці твори?

— Маленькі ескізи робіт, так звані боцетті, виїхали, вочевидь, з дружиною Пінзеля після смерті скульптора до Німеччини. Ці фігурки і представила Німеччина. Польща презентувала одну роботу Пінзеля — розп’яття Христа, котре римо-католицька громада з села Годовиці забрала зі собою до Польщі під час великого переселення.

- Ще два місяці роботи Пінзеля експонуватимуться у Луврі. Чи будуть за цей час ще якісь обговорення, засідання науковців у Франції щодо мистецької цінності цих робіт?

— Сьомого січня буде наукова конференція щодо Пінзеля, у якій візьмуть участь науковці з різних країн світу. Але в Украї-ні у цей час Різдво, і невідомо, чи хтось поїде під час свят до Франції. Важко сказати, чи французька сторона навмисне запланувала саме цю дату, чи просто не подумала. Якщо Україна не буде представлена на цій конференції, невідомо, якими будуть її результати.

Виставка Пінзеля йшла до Франції у цілому пакеті подій. Паралельно із нею у Парижі відбувається вистава “Вій” за Гоголем київського театру “Дах”. У цей же час у Парижі в Нотрдам (Соборі Паризької Богоматері) відбулась інтронізація владики Бориса Гудзяка з участю кардиналів Австрії та Франції. Це було незабутнє дійство з величезною кількістю запрошених поважних гостей. У Нотрдамі два рази на рік буває стільки людей — на Різдво та Великдень. Зрештою, на відкритті Пінзеля у Луврі теж була рекордна кількість відвідувачів. Треба було вистояти чергу, аби потрапити у виставковий зал. Україна підняла свій рівень у світі. Важливо його втримати.

  • You are here:
  • Високий Замок
  • Інтерв’ю
  • Тарас ВОЗНЯК: «Не можна казати, що Пінзель — український Мікеланджело. Це, м’яко кажучи, не відповідає істині»