Ігор ЮХНОВСЬКИЙ: «Переживав, що комуністи оговтаються і анулюють проголошену в парламенті Незалежність...»

Знаний вчений, громадський діяч розмірковує про значення Всеукраїнського референдуму 1991 року і проблеми, з якими зіткнулася Україна з того часу.


Разом із 24 серпня в української Незалежності є ще одна знакова дата — 1 грудня. Цього дня 25 років тому разом з виборами першого президента відбувся загальнонаціональний референдум. На єдине запитання у бюлетені «Чи підтверджуєте Ви Акт проголошення незалежності України?» 28 млн. 804 тисячі 71 особа (або 90,32% тих, що прийшли на виборчі дільниці) проголосувала «за». Молодим сучасникам цікаво буде знати, що показник підтримки Незалежності, скажімо, на Луганщині становив 83,86%, на Донеччині — 83,9%, у Криму — 54,19%... Ініціатором всенародного референдуму, який ще більше узаконив серпневе рішення парламенту, був відомий фізик-академік, народний депутат чотирьох скликань, Герой України Ігор Юхновський (на фото). Недавно Ігореві Рафаїловичу виповнився 91, але історична подія, яка відбулася чверть століття тому, перед його очима досі...

- Що керувало вами у 1991 році, коли наполягали на проведенні референдуму? Багато демократів, зокрема В’ячеслав Чорновіл, дорікали вам за це...

- Ви бачите, які трудні часи пережила Україна з часу проголошення Незалежності до нинішнього дня. Вистояла і стоятиме далі! Як держава, ми є! - не останньою чергою, через те, що провели демократичний референдум. Він дає можливість, незважаючи ні на що, на віки залишатися вільними.

Ми жили в Українській Радянській Соціалістичній Республіці. Незалежність проголосили на основі конституцій УРСР і СРСР. 52 стаття останньої гласила, що республіки мають право на ві­докремлення, на створення окремої держави. Ми цим скористалися. Для світової спільноти проголошення нашої Незалежності було юридично обґрунтованим актом. Поза тим, в українському парламенті домінувала комуністична більшість, сумнозвісна “група 239”. Вона могла оговтатися і анулювати проголошення Незалежності. Треба було цьому запобігти... 

Пригадую, коли готував виступ у Верховній Раді, від хвилювання весь день не міг викласти думок на папері, хоча зазвичай пишу швидко. Відчував, що у моє­му тексті не було зерна, чогось головного. Коли ж майнула думка, що конче потрібен референдум на підтвердження Акта проголошення Незалежності, зрозумів: це саме те, що потрібно. 

Більшість членів Народної ради, яку тоді очолював, мені повірила. Через атаки з усіх боків у своїй доповіді не зовсім чітко сказав про оголошення референдуму. До честі тодішнього голови Верховної Ради Леоніда Кравчука, після голосування за Акт про незалежність він поставив на голосування мою пропозицію. 

- Через 25 років після референдуму про Незалежність змушені зі зброєю у руках обстоювати її. Чому люди у Криму і на Донбасі, де у 1991 році більшість сказала “так”, у 2014-му пустили до себе окупантів? 

- Ми зіткнулися з неймовірною військовою атакою Росії. Але задовго до цього проти нас вона почала масовану атаку інформаційну, яка коштує набагато дешевше... 

Ми не зуміли забезпечити стабільного розвитку держави, задовольнити матеріальні потреби громадян. І це посіяло розчарування. Не спромоглися створити міцного середнього класу, до якого належать представники освіти і культури, які своєю роботою з достойною зарплатою теж робили б державу стійкою. 

Мали країну, в якій Янукович знищив армію. А ще недруги використали нашу прадавню дурну звичку плакатися про “неспроможність українців”. Навіть у Львові багато хто любив казати: “Ми побудували не таку державу, як треба”. І вороги тиражували ці “перли” у своїй брудній агітації проти України. Відтак не можна казати, що у драматичному 2014-му, через 23 роки після проголошення Незалежності, усе населення було одностайним у питанні державності... 

Багато зашкодив і популізм. Згадайте, як поводилися політики на мітингах під час Революції гідності. Виголошували на Майдані: “Хто за те, щоб ми стали вашими очільниками?”. Хто підняв руку з багатотисячного народу, хто не підняв, а Турчинов каже: “Одноголосно!”. “Хто — проти?”. Тут же відповідь: “Нема нікого!”. “Хто за те, щоб такий-то був таким-то керівником?” - і знову - “одноголосно”. Робили халтуру... 

Проте є і позитив у післямайданному періоді. Уперше отримали парламент без комуністів. Маємо у Верховній Раді нових молодих людей, які набираються все більше розуму. Маємо всенародно обраного президента, який робить неймовірні зусилля, щоб покінчити з війною на Донбасі. Петра Порошенка нещадно критикують, але не розуміють, як йому тяжко...

- Що правильно і помилково робить у справі зміцнення державності нинішня влада? 

- Свого часу мав розмову з попереднім міністром фінансів Наталією Яресько. Казав: не можна всім одночасно підвищувати мінімальну зарплату, бо це призведе до того, що у країні зросте інфляція, пропорційно підстрибнуть ціни. Збільшувати платню, радив я їй, необхідно — але робити це слід цілеспрямовано. Соціальна політика має привести до створення стійкого прошарку середнього класу. Основним його елементом є люди науки, освіти, культури. Якщо зарплати збільшувати піками, вибираючи окремі категорії населення, це не призведе до інфляції. Вчитель, якому підвищили платню, не буде більше їсти, не буде купувати більше речей, ніж купував до того. Але буде вільним! Вільним — від думки учнів, батьків. Він буде справжнім учителем. Врешті-решт, отримавши матеріальне зацікавлення, у школу прийдуть чоловіки, що вкрай необхідно.

У нас багато здібних людей! Зарплата науковця має бути вдвічі вищою, ніж середня платня у промисловості - тоді Україна у своїй поставі вирветься вгору! Маємо можливості стати високоосвіченими людьми, і на цій основі розвинути нашу індустрію, аграрну галузь. Опікуватися найбіднішими верствами населення, безпритульними — це справа благочинних організацій, церков, дуже багатих людей. Вони мають створити фонди, безплатні їдальні для цієї категорії людей. 

- Свого часу у парламенті ви очолювали спеціальну тимчасову комісію з питань майбутнього. Які настанови дали б тим, хто прагне світлого майбутнього для України, хоче будувати його?

- Наші землі дуже родючі. Крім них, маємо ріки — а отже, у нас є ще вода, волога. Маємо сприятливий клімат. Завдяки цим трьом речам урожай, який збирає Україна, є біологічно найбагатшим серед усіх урожаїв світу. Звідси випливає, що розвиток фермерського господарства, харчової промисловості є життєво важливою для України справою. Нашою добротною сільськогосподарською продукцією можемо закидати весь голодний світ.

І накінець — пам’ятаймо про науку, розвиваймо її. Ці речі вкрай важливі для майбутнього України. І наш уряд має це зрозуміти. 

- Ви — активний учасник ініціативної групи суспільних авторитетів “1 грудня”, яка чутливо реагує на всі процеси у державі. Чим зараз займаєтеся? 

- У мене зараз складні обставини у родині. Дружина (а їй уже 90, разом прожили понад 65 років) хворіє на діабет, тож намагаюся її підтримувати. Попри це, продовжую наукову роботу. Займаюся статистичною фізикою. Фізикою займаюся до обіду, а потім — беруся за домашню господарку. У мене ділянка землі 10 на 10 метрів, садок і хата... 

Активно веду громадську діяльність. З групою юристів написали проект нової Конституції України, яку будемо пропагувати. 

Фото Євгена КРАВСА.