«Попрошу Сталіна, аби з грудей моїх вийняли серце і закопали його у рідну землю»

8 квітня 1930 року на екрани вийшов фільм «Земля» – шедевр генія українського кінематографа Олександра Довженка.


Українського кінорежисера Олександра Довженка радянська влада не розстріляла і не згноїла у таборах. Однак доля його була нелегкою. Цькування розпочалося після виходу його фільму “Земля” — кінороботи, яку світила міжнародного кінематографа назвали геніальною. Довженка шанували і шанують у світі не за просталінські фільми “Аероград” та “Мічурін”, а за три великі українські — “Звенигора”, “Арсенал”, “Земля”. Довженко завоював світ тими стрічками, що належать до “розстріляного відродження” і були заборонені Кремлем у час масового погрому України на початку 30-х років.

«Гомер кіно»

Починав свою кар’єру Довженко, працюючи вчителем у Житомирі. 1919 року поповнив лави армії УНР. У серпні того ж року, коли Житомир захопила Червона армія, майбутнього генія кіно як “ворога селянсько-робітничої партії” на три місяці заслали у концтабір. Пізніше став членом партії більшовиків. 1923 року Довженка виключили з компартії через бюрократичну помилку. До кінця життя так і залишився безпартійним.

Особливе місце у житті режисера займає Одеса. Там 1926 року він зняв свої перші роботи. Там же на світ з’явився його перший відомий фільм “Звенигора”. Ця стрічка з тріумфом облетіла екрани Європи, США та Канади. Сергій Ейзенштейн, режисер “Броненосця “Потьомкіна”, після перегляду цієї стрічки заявив: “Серед нас нова людина кіно. Майстер свого жанру. Майстер своєї індивідуальності. Перед нами людина, яка створила нове у галузі кіно”.

1930 року Довженко зняв стрічку “Земля” — фільм, що став вершиною його кар’єри. Стрічка зірвала аншлаг у Голландії, Бельгії, Аргентині, Мексиці, Канаді, Великій Британії, США та Греції. Після прем’єри у Берліні про Довженка та його фільм написали 48 статей, а в Італії кінематографісти назвали українця “Гомером кіно”.

Та на батьківщині фільм розуміння не знайшов. Довженка звинуватили у “захисті куркулів та ностальгії за минулим”, а фільм — заборонили. Реабілітували стрічку вже після смерті Довженка, у 1965 році.

Світові кінематографісти внесли фільм “Земля” до 100 найкращих творів кіно. Не втрачає актуальності та популярності “Земля” і нині. Фонд ЮНЕСКО вніс роботу Довженка у список із п’яти фільмів, які вважають світовими шедеврами.

Не стало легендарного режисера 25 листопада 1956 року. Помер український геній на своїй дачі під Москвою. На похорон приїхала і делегація з України. На згадку про рідну землю друзі привезли сніп жита та яблука. А в могилу Довженка вкинули грудочку української землі: “Земля, по якій твої ноги ходили, нині з теплом тебе приймає”.

Сам Довженко мріяв бути похованим у рідній українській землі. В останні роки свого життя залишив такий запис у щоденнику: “Я вмру в Москві, так і не побачивши України! Перед смертю попрошу Сталіна, аби перед тим, як спалити мене у крематорії, з грудей моїх вийняли серце і закопали його у рідну землю, у Києві, десь над Дніпром, на горі”.

«Мене заарештують і з’їдять»...

Знятий в Україні у 1930 році фільм “Земля” того ж року ішов на екранах Нью-Йорка і був оцінений як геніальний твір кіномистецтва. Але в підневільній Україні отримав ярлик “буржуазно-націоналістичної контра­банди”. Довженко опинився перед загрозою розстрілу або каторжного концтабору.

“Мене заарештують і з’їдять”, — казав Довженко у колі родини славетного митця Василя Кричевського. А в “Автобіографії” Довженко згадує, як він пережив психологічний погром: “Радість творчого успіху була жорстоко подавлена страховинним двопідвальним фельєтоном Дем’яна Бєдного під назвою “Філософи” у газеті “Известия”. Я посивів і постарів за кілька днів. Це була справжня психічна травма. Я хотів був умерти”.

Вочевидь, Довженка знищили б так само, як знищили геніїв театру і драми Леся Курбаса й Миколу Куліша. Але Сталін побачив, що німі фільми Довженка, його “Земля”, вже промовили до цілого світу і що тепер фізично нищити Довженка невигідно. Тоді-то в Кремлі вирішили вбити не Довженка, а його творчість. Вирішили відібрати в України творця її відродження і присвоїти собі його світову славу. 

«Поет кіно і... смерті»

“Довженко — перший поет кіно”, — так назвав його Льюїс Джейкобс у своїй книжці “Історія американського фільму”, що вийшла у Нью-Йорку 1939 року. “Земля” Довженка мала глибокий вплив на молодих кіномитців, зокрема Франції й Англії”,— пише Жорж Садуль у своїй “Історії кіномистецтва”, що вийшла у Парижі 1949 року.

“Найкращі японські фільми “Рошамун” і “Ворота пекла” зроблені під впливом Довженка”, — твердить Артур Найт у своїй книжці “Панорамна історія кіно”, що вийшла у Нью-Йорку у 1957 році. “Земля” Довженка — це твір генія, йому повинні були відступити перше місце російські кіномитці Ейзенштейн і Пудовкін”, — пише знавець кіно Айвор Монтеґю у міжнародному кіноквартальнику Sight&Sound, що і нині виходить у Лондоні.

Англійський кінокритик Айвор Монтеґю писав: “Незрівнянність Довженка лежить у факті, що він був не тільки творцем, поетом. суть його творчості — візія краси й вічності життя, тотожність смерті і життя, і також завжди повторюваний тріумф новонародженого — втілились впевнено, проглядно, криштально чисто... Глядачі його фільмів були охоплені емоціями, розтинані до живого скальпелем, що торкав саме коріння нервів, даючи нестерпний біль, але водночас проймаючи почуттям оптимізму й радості... Сумніваюся, чи Довженко свідомо знав або міг пояснити, що він робить. Свого часу Довженко говорив, що коли б його спитали, що він робить, відповів би так, як відповів французький живописець Курбе на питання однієї дами: “Пані, я не думаю, я хвилююсь”. Ключем до всієї гостроти Довженкових фільмів є смерть — найпростіша з усіх речей. Смерть, яку розуміють не як кінець усього, прах до праху. А смерть як жертва, частина нескінченого процесу воскресіння життя. Це — відкрита тайна, яку дуже добре розуміли наші предки. Коріння буття. Основа всієї культури. Хрест і воскресіння. Довженко є поетом смерті як частини безкінечного вічного життя. 

Але жодна смерть у фільмах Довженка не була даремна. Підсумок його фільмів — краса і слава. Довженко був захоплений своєю любов’ю до батьківщини. Всі його фільми, за винятком “Аерограду” і “Мічуріна”, пов’язані з Україною. Цей незрівнянний поет кіно терзає нашу душу своєю візією універсальної правди”.