Друга світова – наслідок ілюзії безпечного світу

75 років тому, 1 вересня 1939-го, розпочалася найжорстокіша війна людства

Цю війну вважають наймасштабнішою за усю історію людства. Почалася вона 1 вересня 1939 року і тривала до 2 вересня 1945 року, коли на борту лінкора «Міссурі» Японія підписала капітуляцію. Друга світова війна значно вплинула на долю людства. Її учасницею була 61 країна (80% населення Землі). Воєнні дії відбувалися на території 40 країн. До збройних сил мобілізували 110 мільйонів осіб у всьому світі. Загальні людські втрати сягнули 50-55 мільйонів людей, з них на фронтах загинуло 27 мільйонів. Детальніше про ті події “ВЗ” розповів старший науковий співробітник Інституту українознавства імені Івана Крип’якевича Андрій Боляновський.

Напали, бо забракло «життєвого простору»

“1 вересня 1939 року німецькі війська вступили до Польщі. Ще у квітні того ж року Адольф Гітлер затвердив план нападу на цю державу. Після приходу до влади він планував, що саме Польща може бути німецьким союзником у війні проти Радянського Союзу, однак змінив ці задуми, — пояснив дослідник. — Гітлер завважив за краще укласти тимчасовий мирний пакт зі Сталіним, а Польща виявилася першою жертвою нацистської агресії.

Початок Другої світової війни був закономірним наслідком політичних намірів фюрера, які він мав ще до свого приходу до влади. Ці думки сформулював у книзі “Майн Кампф”. Головним пріоритетом для нього був так званий життєвий простір для німців. Мета завоювати цей “життєвий простір” була однією з головних причин нападу Третього райху на Польщу”.

Вірили у незворотність змін

на краще. Тож і не сподівалися лихого...

Історики називають різні причини того, що заснована після Першої світової війни Ліга Націй не виправдала покладеної на неї місії, і таки допустила Другу світову. “Незадовго до цієї війни у західній пресі з’явилися повідомлення про те, чому Велика Британія та Франція не зупинили Гітлера ще наприкінці 1938 року, коли відбулася так звана Мюнхенська угода. (Судетська область відділена від Чехословаччини й передана Німеччині з 1 до 10 жовтня; все майно, у тому числі зброя, укріплення, особисті речі, худоба, меблі громадян, повинно було залишитися на місці. — Авт.), — продовжив розмову Андрій Боляновський. — Було повідомлено, що ці країни не були готові до ведення широкомасштабних воєнних дій проти нацистської Німеччини. Це була одна із причин того, що вони не зупинили її.

Ліга Націй, як інструмент забезпечення миру, не спрацювала, оскільки не мала належних силових інструментів для того, щоб зупинити агресію Гітлера у Європі. Відсутність реальних важелів впливу на зміну ситуації і призвела до того, що Ліга виявилася недієздатною проти територіальної експансії Райху.

Історія повторюється, і, на жаль, не на краще. Є така відома приказка-парадокс: “Історія вчить того, що нічого не вчить...” Після завершення Першої світової війни була певна ейфорія. Держави-переможниці були впевнені, що цього страхіття не повториться, почалася пропаганда пацифізму. Політика країн-переможниць була спрямована на те, щоб не допустити повторної мілітаризації Німеччини, нарощування її військового потенціалу. Однак не вдалося...

У нинішній ситуації можна провести паралелі не так із закінченням Другої світової, як із завершенням політичного протистояння між країнами Заходу та СРСР на початку 1990-х років. Якщо після Першої світової було відчуття, що це вже не повториться, то аналогічна ситуація була і після розпаду Радянського Союзу та завершення “Холодної війни”. Країни Заходу, зокрема та ж ФРН, отримали “щеплення” проти бажання здійснити військову агресію. Це дало добрі наслідки, оскільки німці, як народ, політично вилікувалися від хвороби великодержавності й етнічного шовінізму. Однак країни Заходу недооцінили потенційну загрозу відродження великодержавного реваншизму з боку Росії. Тоді як у Німеччині державна політика зводилася до суворого переслідування будь-яких спроб поширення неонацизму. Це робили тому, щоб не допустити відродження імперських тенденцій у політиці ФРН. А у Росії активно пропагували ідеї реабілітації Сталіна й принаймні часткового відновлення СРСР шляхом популяризації ідеології “Русского міра” на європейській частині пострадянського простору.

Як і Ліга Націй, ООН не змогла стати ефективним інструментом стримування процесу ревізії кордонів у Європі. Світ не очікував можливості агресії держави, що перемогла нацистську Німеччину. Світ, зокрема США та Європа, у перші місяці захоплення Криму були розгублені й не знали, як на це реагувати, і лише з часом почали оговтуватися. Першими це зробили США, які почали запроваджувати санкції”.

Якби не Перл-Харбор — США не вступили б у війну.

Якби США не воювали, нацистська Німеччина могла б не програти...

Поки одна з воюючих сторін безпосередньо не зачепила інтересів Сполучених Штатів, вони не були зацікавлені стати учасником війни. Побутувала думка, що якби не відбувся напад японської військової авіації на Перл-Харбор, невідомо, чи США стали б учасниками Другої світової. Багато істориків вважає, що якби не вступ у війну США, перемогти Німеччину було б дуже проблематично. Зокрема, підтримка Сполучених Штатів була якщо не визначальною, то доволі-таки відчутною для Радянського Союзу — починаючи від військової техніки та продуктів харчування і завершуючи відкриттям Другого фронту. Якби не відкриття цього фронту, невідомо як далі б розгорталися події Другої світової.

Українським питанням або не цікавилися, або використовували

За словами Андрія Боляновського, Радянський Союз його політики й агітатори трактували як єдиний “монолітний організм”, у якому Україна лише розцвітала. Ще одна теза була побудована на тому, що нацистська Німеччина віроломно напала на СРСР, і радянські війська спочатку обороняли, а потім визволили територію України. Однак очевидно, що Сталіну йшлося насамперед про те, щоб приєднати усі землі України до складу Радянського Союзу й використати їх як плацдарм для того, щоб вийти далеко за її межі, закріпити свій вплив на території решти східноєвропейських країн та держав Центральної і Західної Європи.

Протягом усієї війни окремі політики нацистської Німеччини виявляли зацікавлення українським питанням — з тією метою, щоб, використовуючи прагнення українців до відновлення національної і державної незалежності, експлуатувати їх як робітників чи як допоміжну військову силу.

Згідно з угодою між Райхом і СРСР, яку називають пактом Ріббентропа—Молотова, Гітлер формально відмовився від зацікавлення Україною. Ріббентроп і Молотов грали ролі канцеляристів. Вони тільки виконували доручення лідерів своїх країн, були виконавцями планів диктаторів. Основними політичними гравцями, замовниками підписання цієї угоди були саме Гітлер і Сталін. У політичному сенсі можемо говорити саме про пакт Гітлера—Сталіна.

Коли ж СРСР став союзником Великої Британії і Франції, а згодом і США, ці країни перестали цікавитися протягом усієї Другої світової війни українським питанням, вважаючи, що воно залишається у сфері впливу інтересів Радянського Союзу.

Гітлер спочатку програв політичну частину війни, а потім військову

“Поширена думка, що основна перемога була здобута воєначальниками на фронтах, — пояснив Андрій Боляновський. — Водночас треба враховувати і тезу, що Гітлер програв Другу світову війну ще у липні 1941 року, коли розігнали створені тоді український та литовський уряди. Гітлер відмовився від будь-якої реальної підтримки державних аспірацій народів Східної Європи. Він налаштував проти Третього райху народи окупованих територій і викликав зневіру та розчарування німців. Гітлер програв політичну частину війни. Окуповані народи не бажали, щоб над ними домінувала нацистська Німеччина. Це призвело до того, що ці народи не сприйняли нав’язуваного їм Гітлером “нового порядку” у Європі. Багато людей схилялися до думки, що більшовицька система — менше зло, ніж гітлерівський “новий порядок”... Проте дуже багато людей насправді не хотіли ні того, ні того. Їм доводилося вибирати “менше з двох лих”. Воєнна поразка Гітлера була логічним наслідком краху його політики”.