Юрко-доброслівник

Спершу голосно привітався із шофером. Двічі перерахував оплату за проїзд, щоб водій не мав претензій. І, попри  його запрошення зайняти вільне місце, залишився стояти. Пояснив:  може, зараз на наступній зупинці якась бабця зайде - якраз буде мати, де сісти. Притулився при вході, щоб не заважати нікому, і так стояв, поки у наступному селі Іванівці, автобус не пригальмував біля школи. Йому саме там треба було виходити.

- Шофере, бувайте здорові! Гарного вам дня! Щасливої дороги! - мовив школярик. І тими своїми "дорослими" побажаннями розбудив сонних пасажирів. Вони давно не бачили такої ґречності від юного покоління...

Хлопчина пішов до своєї науки, а вони ще довго перемовлялися між собою -  про нинішню молодь, яку, виявляється, знають не так уже й добре, недооцінюють її...

Через кілька днів я їхав тим же маршрутом у зворотньому напрямку. У Перемишлянах у наш автобус підсів той самий "доброслівник". Та ж скромність, що перед тим, ті ж самі зичливі слова. У руках тримає вудку, напевно, купив її на базарі, і на вихідні піде ловити карасиків - у його рідній Болотні біля елеватора є гарний ставок.

Підкликаю до себе цього юного пасажира, хочу багато що розпитати його. А він зашарівся, каже, що не має часу на бесіду - через дві хвилини треба виходити на зупинці... 
Їдемо далі, а мої сусідки в  автобусі розповідають про школяра-рибалку.

- То наш Юрко! Бідна дитина! Його мама дуже тяжко хворіє. Живуть бідно. Але Юрко тримається гідно. Не розкисає. Татові у всьому допомагає. Коли бачимо, як він у собі ховає  біль, не показує його людям, плакати хочеться...

Заколисані теплом пасажири більше вже не дрімають.  Думають про своє. Тему для роздумів підказав Юрко-доброслівник...