Дрес-код – це не про одяг, це про донесення меседжів

Піарники Банкової зависли в атмосфері березня 2022. Тоді хтось вирішив наголосити на «він не втік» - вдягнули Зеленського і оточення в однотонний тактичний чи схожий на те, одяг. Це стало установкою по вертикалі – «затактикулились» ледь не усі більш-менш відповідальні особи по країні.

От тільки минули 4 роки, і «ми тут…», для політиків і чиновників країни, яка воює, втратило початковий сенс. А досить часто викликає протилежну від бажаної реакцію – «краще б вас там вже не було».

Час переглянути меседж, але українська еліта не розуміє мови державного символізму. А одяг політика — це лише в другу чергу одежина, а в першу чергу – мова державного символізму. Скрізь, де політик перебуває у публічному просторі, одяг ретранслює повагу до інституцій, ритуалу, пам’яті, державницької культури, міждержавних взаємин, комунікації із спільнотами в середині країни. Або не ретранслює.

Владний тактик-стайл і меседж «я такий самий, як народ» давно втратив актуальність, а значить — щирість. В нього не вірять, ані в середині країни, ані за кордоном. Не вірять, зокрема, тому, що була розмита межа між військовою, цивільною, дипломатичною складовими влади. Розмиття образів — це не лише відмова від протоколів, це легалізація недбалості в сенсах, це перетворення військової естетики на політичний реквізит, а значить — інфляція символів, їх девальвування.

Це абеткові речі – одяг в політиці є одним із найпотужніших факторів формування політичного іміджу, це спосіб публічної комунікації. Одна із цілей політичної комунікації є формування позитивного образу політика. Тож одяг може як додати цьому образу, так і розвалити його. Йдеться не лише про образ персони, а й інституції.

Наприклад, в парламенті Нової Зеландії є вимоги дотримуватися дрес-коду не лише до депутатів чи працівників, а до усіх (!) громадян країни, що є присутніми на території парламенту: «Будівлі парламенту належать усім громадянам Нової Зеландії. Вони є частиною нашої національної спадщини та центром нашої демократії. Відвідувачі вітаються, але повинні бути одягнені відповідно». Є інструкція, що можна вдягнути в парламент, а що - ні.

В американській політиці існують навіть нюанси, коли на півночі дрес-код більш строгий, а на півді – вільніший. «Вільніший» — це коли на півдні допустимо мати розстібнутий верхній ґудзик сорочки, тоді як на півночі в аналогічній ситуації того не зроблять. Звісно, коли політики намагаються «продати» себе виборцю, то в хід йдуть і джинси, і светри, і кілти, і ковбойські капелюхи… Але ніколи чиновник при виконанні, який поважає себе і місце, де він є, не вдягне прогулянковий кежуал на нерозважальну подію, що буде медійною. Важливою є навіть стиль візерунку на краватці, а не те, що її колір чи форма, або ж присутність як такої. Тим більше, коли мова йде про публічну присутність на місцях поваги і пам’яті.

Меморіальні простори взагалі вимагають окремої мови поваги від одягу. Це не «ще одна» локація присутності чиновника. Військове Меморіальне Кладовище, території пам’ятників чи меморіалів, це сакральний простір держави, територія формування історичної пам’яті і ставлення до цієї пам’яті на прикладі політика.

Коли йдеться про присутність на локації військової тематики, то тут додається ще й функціонал виховання молодого покоління і висловлення поваги тим, хто загинув. Одяг тут є способом вияву ставлення, це меседж, який транслюється навіть без слів. Інтернет має вдосталь фото, як виглядають офіційні особи в місцях пам’яті не є проблемою.

Тобто, коли президент чи міністр приїхали на мілітарну локацію, вони можуть бути в тактикульному, а президент може бути в камуфляжному (тільки без знаків розрізнення). Це - military casual. Міжнародні події різного рівня — це той чи інший варіант formal statewear. А от меморіальні події — це вже dark formal. І тут звертаємо увагу на колір і стиль, в якому був на НМВК принц Гаррі.

Для міністрів офіційні зустріч, це завжди business formal, а меморіальні заходи - dark formal. Тобто перша вимога для публічної особи держслужбовця – бути вдягнутим адекватно до місця. Так, як правил, протягом дня президенти і міністри перевдягаються, це нормально. Не нормально, коли українська делегація приїжджає на міжнародну зустріч в мілітаризованих штанях-сорочках і тим більше, коли перша особа на рівні заходів перших осіб виглядає як охоронець або найманець.

Одного разу в 2021 році спікер Палати громад фактично публічно зупинив депутата, який підключився на засідання у светрі, і змусив його перевдягнутися. Практично цитата: «…пан депутат має бути одягнений так, ніби він фізично присутній у залі… Ми повернемося до нього пізніше, коли він буде вдягнений належним чином.» (с) І насправді депутат повернувся вже в піджаку.

Чому так? Бо одяг в політиці, це форма поваги до інституції, місця, де перебуваєш, статусу людей, в колі яких ти є. Чому? Бо інституція важливіша за Вас. Бо інституція, це плід зусиль спільноти (нації), а Ви — лише тимчасовий виконавець певних функцій і не більше. Навіть якщо дуже талановитий і видатний – тимчасовий. А у нас проблема в тому, що українська політична еліта часто плутає: «антипафосність» з відсутністю державної культури. А це різні речі. Зрештою, демократія помирає не лише від диктатури, вона деградує і через вульгаризацію знекультурнення інституцій, коли держава перестає відрізняти урочисте від буденного.

Тому одяг — це не площина особистих шор, комплексів чи візій особи-політика. Це площина усвідомлення — Держава — це не лише армія, податки і кордони. Держава — це ще й ритуали. Прапор. Гімн. Архітектура. Меморіали. Протокол. Одяг. Все це є в першу чергу носії символів, а вже потім полотно тканини, певний набір ритмічних звуків і пауз, камінь-метал-бетон-скло, порядок дій особи чи певним чином пошита вдягачка. Якщо держава перестає говорити мовою символів — її символічний простір займає хаос.

Україна має навчитися виглядати як держава, яка переживе цю війну. Не втомлена імпровізація на тему і мімікрія. Не вічний emergency mode з приводу і без. Не театралізована військовість чиновників і держслужбовців. А доросла республіка, яка вміє правильно використовувати інструментарій смислів, шанувати полеглих, поважати союзників і репрезентувати себе з гідністю. Іноді крок в правильному напрямку починається з дуже простого рішення: що саме ти вдягнув у місце, де лежать мертві, завдяки яким живі досі мають державу.

P.S. …тут обов’язково хтось скаже «а-а-а-а… а як же он Черчилль». Ок. Про дрес-код сера Вінстона буде окремий допис.

Джерело