«Спростування» українофобії Булгакова — одна з двох найскладніших вправ ментальної гімнастики
З одного боку, деякі люди щиро люблять їх з дитинства, з іншого — треба реально четвертний пірует в повітрі закрутити, щоб поставити під сумнів очевидне та неприховане
Про Булгакова.
«Спростування» його українофобії — одна з двох найскладніших вправ ментальної гімнастики, поряд з «спростуванням» українофобії Бродського.
З одного боку, деякі люди щиро люблять їх з дитинства, з іншого — треба реально четвертний пірует в повітрі закрутити, щоб поставити під сумнів очевидне та неприховане. У випадку Булгакова не треба навіть жодної «Білої гвардії». Достатньо маленької розповіді «Я убил», у Вікітеці є.
Автобіографічний фанфік, в якому автор мріє, як би вбив гротескно-оркоподібного петлюрівського офіцера в стані безпорадності останнього. Звісно, якби не був жалюгідним боягузом, що надавав перевагу ураженню «солом'яних опудал» у своїх творах на безпечній відстані від їхніх героїв та подій.
Тож вихід тут дуже простий. Вважаєте, що він заслуговує на прочитання — добре. Можете його навіть дітям на сон читати. Тільки не дуже голосно, щоб не викликати диявола, поліцію чи енурез.
А от комеморація нацією, яку він органічно зневажав та ненавидів, у державі, поява якої була для нього страшним сном — ну це якось неповага водночас і для нації, і для держави, і для самого Михайла Опанасовича. Так само,!як і це формулювання його імені та по батькові.
Закопайте стюардесу.
