російська література — дуже специфічна і має невелике місце в світовій літературі
А якщо виокремити те, що вони присвоїли українського і інших поневолених народів, то взагалі все, що вони настворювали від Пушкіна до зараз — досить сумна картина
Таки винесу в окремий допис щодо Булгакова і трішки додам.
(1) я закінчила середню школу в 1993 році, більшість років пройшли в радянському союзі з усіма гнобленнями української літератури, дозованої і сильно цензурованої зарубіжної літератури і агресивного насаджування російської.
(2) мені теж в той час сподобались 2 твори Булгакова «Майстер і Маргарита» і «Собаче серце» (в решті його творів антиукраїнськість реально ранила), які посеред решти депреснякових Достоєвського/Купріна/Горького та інших шолохових здавались чимось геніальним і фрондою.
Захоплення цими двома творами Булгакова існувало рівно доти, поки після падіння совка я не відкрила для себе цілий всесвіт заборонених раніше/знищених українських творів та ще більший всесвіт світової літератури, якої нас позбавляли в радянському союзі. Хоча скажу чесно, знайти українську літературу для себе і дітей був той ще челендж у вже незалежній Україні. Низький уклін всім видавництвам, які видають українське і українською.
(4) Коли я здобувала магістерський ступінь в Indiana University, який не тільки з публічних фінансів в топ американських ВУЗах, але й має величезні програми з art, зокрема літератури, і в тому числі російської, я ще раз переконалась в тому, що російська література — взагалі реально дуже специфічна і має невелике місце в світовій літературі. А якщо виокремити те, що вони присвоїли українського та інших поневолених народів, то взагалі все, що вони настворювали від Пушкіна до зараз — досить сумна картина. Водночас фінансування на російські студії російськими олігархами і прямо рфією через всілякі програми були настільки щедрим, що досі в університетах США масштабно тортурують себе Войной і міром і Онєгіними, хоча нічого нового ні тоді, ні зараз росія творчому світу не може запропонувати.
(3) Ну і про рішення УІНП. Класифікація Булгакова УІНПом — це не заборона, а важлива частина деколонізації через припинення глорифікації і витрачання коштів платників податків на глорифікацію українофоба, трішки плагіатора/компілятора і зрештою досить посереднього письменника (якщо почитати трішки більше, ніж радянський список літератури). Але це ніяк не забороняє «булгаковцям» його читати чи за власний кошт у власних приміщеннях організовувати всілякі російські літературні вечори. Але рішення про кваліфікацію — правильне. Бо міф про «вєлікую рускую культуру» — це один з найсильніших антиукраїнських інструментів в США і на Заході в цілому, який досі щедро фінансується і який є невід’ємною складовою міфу про «вєлікую і непабєдімую расию» разом з «загадочной терористической душой». А цей другий міф вже є дуже небезпечним і саме він лежить в основі багатьох страхів та нерішучості, з якими ми боремося особливо останні роки.
І висновок: ми з командою всі 3 роки моєї каденції Посла активно займаємося деколонізацією освіти і культури, підтримку українських студій та розвінчанням міфів про російські (навіть коли ховаються під євразійськими/європейськими тощо) позиції і зараз активізуємося в цьому напрямку ще більше.
А не як Посол, а як просто громадянка України і багаторічний платник податків, я категорично заперечую проти витрачання навіть копійки з моїх податків на музеї Булгакових і друки шкільних підручників з його творами. В решті ж — у нас демократія. Ті ж, хто хоче купувати далі і читати російські твори — нічого і ніхто не забороняє це робити.
