Як генерал Москаль із горе-міліціонерів робив поліцейських
У Прощену неділю Україна втратила одного з найбільш патріотичних, харизматичних державних діячів — Геннадія Москаля. Про нього з пошаною відгукуються друзі, опоненти. Боялися і водночас поважали за порядність кримінальники. Та навіть вороги. Про таких, як Геннадій Геннадійович, інший харизматик, колишній спікер парламенту Іван Плющ колись казав — «прямий, як рельса». І це суща правда — Москаль різав правду-матку усім, попри ранги. Завжди стояв в обороні справедливості
Оцю його прямоту не раз бачили і читачі «Високого Замку», для яких генерал-лейтенант міліції Москаль, він же — народний депутат, голова обласних державних і військових адміністрацій — давав коментарі на злобу дня. Хай там що, а журналістам ніколи не відмовляв в інтерв’ю. А під кінець телефонної розмови, пригадую, зазвичай розпитував нас про житейські справи, про погоду у Львові. Коли казали йому про весняне сонечко, він ділився своєю радістю: «А у мене тут, у буковинському селі, де зараз відпочиваю — ще зима! Катаюся трохи на снігоході»…
До генерала Москаля ми єдиний раз вимушено звернулися за допомогою. То було десь перед 2010 роком. Пізнього вечора до «Високого Замку» зателефонував молодий стривожений водій Сергій, персонаж однієї з наших позитивних публікацій. Їхав на вантажівці з обласного центру на свою фірму. На половині шляху його спинили патрульні міліціонери. Вимагали стати свідком затримання таксиста, який начебто їхав з перевищеною швидкістю і при обгоні перетнув на трасі суцільну лінію. Сергій відмовлявся бути «понятим», мовляв, я нічого такого не бачив, слідкую лише за рухом своєї машини. Міліціонери, від яких несло спиртним, почали погрожувати за «непослух». Тоді водій (хлопець начитаний) попросив їх назвати себе ще раз, показати своє посвідчення, повідомити причину зупинки. І у відповідь почув: «Я тебе зараз як при… бу!» (згодом такий заголовок мала наша стаття).
Експедитор, який був поруч, людина старшого віку, присоромив «стражів порядку»: «Що ви собі дозволяєте?» І тоді міліціонери сказали, що повезуть обох у райвідділ, в «обеззяннік», і там їм, мовляв, «не поздоровиться»…
У ті роки у пресі було багато публікацій про свавілля, садизм людей у погонах. Інколи свої кабінети вони перетворювали на катівні. Таке могло статися і в цій історії.
Ми не мали контактів міліцейського начальства, щоб розповісти їм про підлеглих, які поводяться по-бандитськи. І щоб не допустити розправи, набрали номер Геннадія Москаля. Він тоді був чи то заступником міністра, чи то членом правоохоронного комітету у Верховній Раді. Генерал уважно вислухав нас і коротко відповів: «Зараз розберемося!».
Через кілька хвилин у райвідділку міліції, куди привезли «нєпонятлівих» громадян, зчинився переполох. Через дзвінок «зверху». Міліціонери, які недавно пресували невинних учасників дорожнього руху, поводилися вже, як смирні овечки. Казали водієві сідати в свою машину і їхати додому. Сергій відмовився: «Ану, поки ми були у приміщенні, хтось з вас підкинув туди патрони або пакетик з білою речовиною. Тільки виїдемо за місто, а ваші хлопці за наводкою зупинять і пришиють кримінал. Ми ліпше замовимо зі свого міста таксі…» Міліціонери хмикнули і попросили водія й експедитора написати заяву, що ніяких претензій не мають. Сергій знову виявився на висоті: написав на ім’я начальника РВВС заяву про перевищення повноважень, про грубість і хамство. Заяву реєструвати відмовилися. Весь відділ благав водія забрати її. Сергій погодився на це — але після письмових пробачень…
Районні «мєнти» були холодні від такої наполегливості. Не чекали такої стійкості і в обласному управлінні, де проводили службове розслідування.
Все закінчилося тим, що наступного дня, коли Сергій знову повертався з відрядження, майже у тому ж самому місці його вантажівку зупинили ті самі міліціонери. Чемно відрекомендувалися і попросили пробачення за свою негідну поведінку напередодні. Експедитор від подиву аж розкрив рота: скільки живе, не бачив, щоб міліціонери перепрошувалися за свої гріхи.
Коли згодом той чоловік розповідав про це односельцям — не вірили…
Навів цей приклад я для того, щоб нагадати, яку вагу мало слово Геннадія Москаля. І яким беззаперечним авторитетом користувався він.
Шкода писати про це у минулому часі.
І ще одне. Не називаю області, де стався описаний трафунок. Як і прізвища міліціянтів, які дозволили собі недозволеного. Роблю це з однієї причини — ці люди змінилися у кращий бік, стали відповідальними поліцейськими. Думаю, допоміг у цьому і дзвінок Геннадія Москаля…
