Влада вирішила «від добра добра не шукати»?

Попри те, що і Закон про во­єнний стан чітко забороняє проведення будь-яких виборів в Україні, і елементарна логіка свідчить, що під час війни проводити вибори — це абсурд і божевілля, кілька місяців поспіль в інфор­маційний простір України періодично вкидається інформація про гіпотетично можливі вибори. Причому публічні заяви про це ро­блять не якісь «позитивні» чи «негативні» блогери, чи політики се­редньої руки, а представники влади, до того ж, з першого ешелону.

Спочатку, ще влітку (у липні), про вибори сказав спікер пар­ламенту Руслан Стефанчук. Зокрема наголосив, що в Конститу­ції немає заборони щодо проведення виборів під час війни, така заборона є лише у Законі «Про правовий режим воєнного стану». Далі сказав загадкову фразу, мовляв, «не повинно бути застиглос­ті демократії, яка існує у суспільстві». А закінчив думку вже цілком прозорим натяком, що найближчим часом питання щодо виборів «буде актуалізовано». Виглядало це як пробний камінь. Але тоді майже ніхто не відреагував на такого штибу політичні заяви, бо влітку всі стежили за контрнаступом, і мало кому могло спасти на думку, що в нинішніх реаліях взагалі адекватно обговорювати тему виборів.

Минуло трохи часу, і той самий невгамовний Стефанчук знову вкинув в інформаційний простір тему виборів. У жовтні він, по суті, повторив свою липневу тезу про «застій демократії». Цього разу вона звучала більш зрозуміло: «Дуже важливо, щоб не було застою у владі». Зрозуміти її інакше, як проекцію на вибори, важко. Втім, Стефанчук і не дуже маскував намірів. Заявив, що влада вивчає досвід інших країн щодо проведення виборів під час дії воєного стану. Ця заява вже не на жарт насторожила українців. По-перше, стало цікаво, де вони такий досвід збираються черпати (хіба у Пів­денній Кореї), по-друге, якщо шукають такий досвід, значить, ма­ють намір його перейняти? Тобто влада таки хоче виборів під час війни? У такий абсурд, звичайно, важко повірити. Хоча хіба в на­ших політичних реалія бракувало абсурду?

Щоб якось вгамувати пристрасті, які почали нагнітатися у со­цмережах, в інформаційний простір вийшов радник голови Офісу президента Михайло Подоляк і заспокоїв: мовляв, рішення про проведення виборів буде прийнято виключно народом України, а заяви Стефанчука — це «нормальна демократична дискусія». Тоб­то радник Офісу президента визнав, що саме представник влади запустив у суспільство тему виборів. І підтвердив, що нічого над­звичайного чи негативного влада у цій дискусії не бачить, що це «норма» для демократичної країни. Щоправда, забув додати, що ця країна у стані війни. Те, що є нормою для мирної демократичної країни, може бути аномалією для країни, що воює. Здавалось би, ну, кинули камінь, подивились, які кола пішли, протестували реак­цію, все очевидно: суспільство відкидає ідею виборів. Вгомоніть­ся, закрийте цю «дискусію», не збурюйте і не дратуйте народ. Самі ж казали, що будь-які внутрішньополітичні дискусії «не на часі». Але ні. Вочевидь, ідея переобратися під шумок війни була настіль­ки спокусливою, що влада продовжувала промацувати громад­ську думку, сподіваючись водночас вплинути на неї привабливими агрументами про «демократію».

І ось кілька днів тому про вибори раптом заговорив вже міністр закордонних справ Дмитро Кулеба. «Ми не закриваємо цю сторін­ку. Президент України розглядає та зважує різні «за» і «проти», — сказав міністр. Тобто таки «розглядає», «зважує»? Попри те, що закон забороняє. Попри те, що аргументів «за» немає, окрім одно­го — шансу переобратися «малою кров’ю», бо повноцінних виборів у таких умовах не може бути апріорі. А аргументів проти — хоч гре­блю гати. Навіть не буду їх перелічувати, бо вони занадто очевидні.

Звісно, заява міністра МЗС збурила українців. Бо у ній вже зга­дується президент. А це свідчить, що питання на стадії вирішен­ня. Причому з’ясувалося, що вирішувати буде не «виключно на­род України», як пафосно обіцяв Подоляк, а виключно президент. З огляду на те, що вибори, точніше, псевдовибори, нині на руку лише Зеленському, не дивно, що багато хто зробив висновок, що влада вирішила-таки проводити вибори навесні. А публічно озву­чив цю тезу нардеп від «ЄС» Олексій Гончаренко. Він заявив, що Зеленський схвалив рішення щодо проведення президентських виборів 31 березня 2024 року. І тут на Гончаренка від провладних сил посипались звинувачення, мовляв, займається політикан­ством, вкидає дезінформацію тощо. Але ж влада сама кілька міся­ців поспіль саме цим і займалася — вкидом інформації про вибори.

На другий день після резонансної заяви Гончаренка нарешті си­туацію прокоментував президент. Він сказав єдино можливі слова про те, що «вибори не на часі». «Ми повинні визначитись, що зараз час оборони, час битви, від якої залежить доля держави й людей, а не час вкидів, яких від України очікує лише росія», — заявив Зе­ленський. Все дуже правильно. Ось тільки чому він це не сказав ще влітку, коли Стефанчук робив «вкиди», чи коли Подоляк комен­тував «вкиди» Стефанчука? Чи, зрештою, коли Кулеба розповідав українцям про «за» і «проти»? Адже не опозиція тестувала суспіль­ство щодо можливостей виборів, а саме представники влади від­крили цю скриньку Пандори. А тепер президент, по суті, перекинув відповідальність за політиканство з хворої голови на здорову. Та ще й принагідно звинуватив у грі на руку росії. Тобто навіть у цій заяві не обійшовся без політиканства.

Припускаю, проводити вибори таки планували, але побачили, що соціологія не надто оптимістична, і просто вирішили, що від добра добра не шукають…