Цьому світу дуже бракує любові
Особливо зараз. Особливо зараз…
— Мам, ну що ти її балуєш?! — я прямо на підвищених тонах відчитувала свою маму.
Бо мама толерувала мою доньку у всіх дурницях-дрібницях, коли та була малою. Принаймні, я так тоді думала.
Малину в ліжко прямо з городу? Будь ласка! Котика в постіль, бо донька дивиться мультики і не може відволікатися? Без проблем! Терміново купити жуйки? На велосипед — і в магазин, поки той не зачинився!
— Мам, я тобі не дозволяю балувати моїх дітей! — суворим голосом, з дуже знайомими інтонаціями, каже мені моя доросла донька. І дивується: — Ну як так вийшло, що із крутої мами ти перетворилась на банальну бабусю?! Ну чому тобі так важливо їх нагодувати?!
Так, я перетворилась на банальну бабусю. І точно так, як колись моя мама, мию фрукти-ягоди і слухняно ношу в ліжко, бо діти не хочуть відволікатися від мультиків. І я їх так розумію!..
Онуки знають, що на моїй території можна все. От буквально. Все, що не загрожує здоров’ю і безпеці. Малювати акриловими фарбами, не боячись забруднити стіл і підлогу (ви пробували відмивати акрилові фарби?); місити тісто, розсипаючи борошно навкруги; пекти печиво, прикрашаючи його мільйонами харчових блискіток; готувати салат із всього, що є під руками і в холодильнику (все потім треба обов’язково їсти!); влаштовувати «магазин» і зносити все на «прилавки», щоб було, як у справжньому; рухати меблі, бо дитяча душа вимагає змін; їсти морозиво на сніданок, бо саме в цей день по-особливому хочеться морозива і це «всього один разочок в житті»; збирати компанії друзів і стрибати на батуті аж до одуру…
Бо у дітей, коли вони ростуть, має бути місце без особливих правил і умов. Місце, де тебе не смикають, не виховують, не повчають. А просто люблять. І там смачно пахне млинцями і оладками.
— Бабусю, я тебе дуже люблю! — середня онука обіймає мене за шию, підхоплюю її на руки і весь світ звужується до стукоту сердець — дорослого і дитячого, — в унісон.
Старшому майже 12. Він скупіший в емоціях і словах. — Люблю тебе! — кажу йому живцем і у слухавку. — І я тебе! — відповідає. І питає: — Знову летиш? Коли повернешся? Давай недовго.
А найменша біжить з розкритими обіймами: — Бабуся моя!
І це все — найдорожче і найважливіше, що сталося у моєму житті.
Цьому світу дуже бракує любові. Особливо зараз. Особливо зараз…
