Проблеми з виплатами за загиблих

На початку Великої війни сформувалася сітка виплат військовослужбовцям — та сама, де встановлено винагороду в 100 000 гривень за участь у бойових діях і 15 мільйонів родині загиблого бійця. Підозрюю, що цифри бралися просто зі стелі, бо вони занадто рівні й красиві, щоби бути результатом розрахунку. Та й дата прийняття тієї постанови — 28 лютого 2022 року — підказує, що тоді Кабміну було не до серйозних, холодних розрахунків.

Але мотивація військовим тоді — як і зараз — була потрібна, а люди, особливо вчорашні цивільні, воюють краще, коли не ставлять собі щохвилини питання «Що будуть їсти мої діти, поки я на фронті» й «На що буде жити моя родина, якщо я загину». Тож рішення було потрібно приймати швидко. І слова були сказані, а постанова прийнята.

Про виплати чинним військовослужбовцям усі в курсі, і зупинятися на цьому я не буду. З виплатами за загиблих історія менш відома. Із самого початку планувалося, що родина загиблого буде отримувати 15 мільйонів одночасно, одним траншем. З 2023 року підхід змінився, і тепер грошову допомогу надаватимуть поетапно. Під час виплати 15 млн розбиватимуть на 41 частину: спершу 3 млн, а наступні 12 млн — помісячно, упродовж 40 місяців. Про це йдеться в наказі Міноборони N45 від 25 січня 2023 року.

Причини цієї зміни цілком зрозумілі. За рік війни, на жаль, загинуло занадто багато бійців, і загальна сума, яку держава має виплатити родинам загиблих, ймовірно, вже складає сотні мільярдів гривень, якщо не більше — ми можемо тільки здогадуватись, бо кількість загиблих є державною таємницею і, ймовірно, залишиться такою до кінця війни. Відповідно, ці цифри непідйомні для бюджету воюючої країни — де, нагадаю, видатки на всю оборону в цьому році закладено в розмірі 1 141 млрд грн.

Отже, не платити родинам загиблих не можна — це й аморально, і незаконно — а грошей на це немає. Також — мабуть, через недостатнє фінансування української науки — ще не винайдено машину часу, щоби повернутися в минуле й обрати для сімей загиблих іншу суму компенсації, меншу, але не менш круглу.

Як вийти із цієї ситуації?

Варіант номер раз — визнати видатки на виплату ОГД (одноразової грошової допомоги) не військовими, а соціальними-гуманітарними видатками й уповноважити обслуговування таких видатків розпоряднику із відповідним профілем, у взаємодії із Міноборони. А тоді погодити із міжнародними партнерами України використання деякої частини грантів фінансової допомоги для виплати ОГД. Інакше кажучи, зважити на те, що пряма міжнародна підтримка фінансування бюджетних видатків України обмежена виключно «невійськовими» програмами й перевести виплати родинам загиблих із категорії «військові» в категорію «невійськові», і запросити міжнародну підтримку. Мінуси зрозумілі: це питання домовленостей із партнерами, а їх можна й не досягти.

Варіант номер два — за згодою членів сімей загиблих, погашення заборгованості ОВДП (облігаціями внутрішньої державної позики) із вільним обігом таких ОВДП на фондовому ринку. Приблизно так колись вирішили проблему з боргом перед фізичною особою — головою «Нафтогазу» Юрієм Вітренком, який отримав частину вже легендарної премії за Стокгольм не грошима, а державними борговими зобов’язаннями. У теорії можна комбінувати виплати «живими» грошима й облігаціями, можна обирати різні строки, наприклад, 5 млн грн одноразової виплати й 5 років по 2 млн грн річними ОВДП під ринковий відсоток. До речі, у «Дії» вже є відповідний інструментарій для роботи з ОВДП.

Мінус цього підходу полягає в недостатній фінансовій грамотності населення, яке інтуїтивно довіряє виключно «живим» грошам, а облігації переважно вважає чимось середнім між магією та шахрайством. З плюсів — те, що такий підхід може цю грамотність якраз підняти, збільшивши довіру до цінних паперів, що потенційно буде корисним для розвитку фінансового ринку України.

Варіант номер три — штучно знецінити гривню, щоб усі виплати військовим, як живим, так і загиблим, коштували менше в доларовому еквіваленті. Мінуси цього варіанту занадто очевидні, щоб їх перераховувати.

Цілком можливо, є і варіанти номер чотири, п’ять і так далі — про це мають дискутувати економісти. Я ж виключно підкреслюю, що проблема вже є загрозливою, і кожен день запеклих боїв тільки робить її більшою, тож відповідь потрібна давно. Я підозрюю, що в короткостроковій перспективі нам доведеться вирішити питання через ОВДП. Але в довгостроковій перспективі ми маємо виставити рахунок за кожного загиблого — як військового, так і цивільного — країні-агресору і примусити її платити. Для цього потрібен єдиний реєстр загиблих і політична воля — як наша, так і союзників.

А ще потрібна перемога. Над цим ми й працюємо.

Джерело