З усіх живих істот в кімнаті не боялася тільки муха
Нині день письменника. Я майже не пишу художніх текстів, але…
Вождь і муха
Він лежав нерухомо, руки випростані вздовж тіла. На обличчі завмер напружений, вічно заклопотаний вираз. Здавалося, ось-ось розплющить очі і зупинить свій важкий погляд на котромусь із чоловіків, що смиренно стояли поруч.
І вони чекали цього, затамувавши подих. Хоч знали що це неможливо, увесь їх життєвий досвід підказував їм — так не буває. Адже, як любив казати, чоловік, що лежав посеред кімнати, «немає людини — немає проблеми».
А його не стало. Вони бачили довідку, підписану тими небагатьма лікарями, яким він ще вірив поки жив, про те, що «після тривалої хвороби …»
Врешті найпереконливішим аргументом було саме бездиханне тіло вождя, до якого легко було торкнутися і переконатися в його мертвенному холоді. Зробити це не відважувався жоден з присутніх. Чоловіки, що не боялися ні Бога, ні чорта, які зі сміхом на вустах відправляли на смерть тисячі інших, стояли паралізовані однією єдиною смертю. Ніхто з них не відважувався кинути погляд на іншого, бо в очах можна було прочитати крамольне: «Він таки помер?!».
Тому стояли, похиливши голови в абсолютній тиші і виглядали не більш живими, як їх мертвий Хазяїн.
Стерильну тишу приміщення перервало настирливе дзижчання — велика чорна муха, невідомо яким чином опинилася у кімнаті. Вона геть не зважала на те, що з’явилася тут дуже невчасно. Її геть не бентежили переживання дивних чоловіків, що намагалися стояти нерухомо. Натомість привабив той інший, який не міг рухатися.
Раптом нестерпне дзижчання, яке лоскотало й без того перенапруженні нерви чоловіків, припинилося. Проте муха не зникла — вона поважно походжала по світлому чолу вождя. Тому самому чолу, яке з особливим захватом вимальовували тисячі художників у його численних портретах. Портрети мали викликати захоплення і трепет в кожного, хто споглядав їх. Але справжнє чоло вождя не викликало жодних емоцій в мерзенної мухи, що продовжувала свій неквапний рух.
Дивитися на таку наругу було нестерпно для кожного з присутніх. Неподобство слід було негайно припинити. Але прогнати муху самому, це визнати, що у вождя, який помахом пальця міняв хід історії, забракло сили позбутися набридливої комахи. Назвати вождя, навіть мертвого, безсилим не міг ніхто із них.
Тому вони продовжували стояти і чекати, наповнюючись страхом.
З усіх живих істот в кімнаті не боялася тільки муха. Бо знала, що той, хто лежав, якби його не називали раніше (Вождь, Батько, Хазяїн) — лиш шмат гнилої вже плоті, над яким тепер пануватиме вона.
З книги «(Не)історичні миті».
