Деякі українці радіють, що Газпром задер Європі ціну газу. Ніби живуть у Сенегалі
Стрілянина собі в ногу - новий національний вид спорту
Нескінченно дивують мої співвітчизники, які радіють тому, що Газпром поставив у коліно-ліктьову позицію всю Європу. Вони з таким захопленням обговорюють можливий крах хімічної промисловості України і страшні ціни на опалення, немов живуть не в Києві, Дніпрі або Одесі, а в Сенегалі, де взимку +26.
Я так розумію, що вони не в курсі: проблеми з українським хімпромом — це їхні проблеми в тому числі. І якщо ГТС різатимуть на металобрухт, то це і їхні зарплати, пенсії і бізнес поріжуть на металобрухт.
Я розумію, що якби ми всі відразу капітулювали, увійшли в Південний Федеральний округ і принесли присягу маленькому російському фюреру, то їм би було радісніше і звичніше, і газ був би «по п'ядесят», і інші васальні плюшки, і мова тільки російська…
Але є проблема. Ще з 1991 року тягнеться. Вона називається — незалежність. І ось тут тільки два варіанти. Або як в Білорусі, або газ буде за ринковою ціною. Будь-яка спроба вийти з-під політичного контролю РФ — це квиток на війну.
Іноді з «Градами» і «Ураганами» по Маріуполю у вигляді аргументів, іноді з ціною газу на хабі по 1000 доларів за 1000 кубів.
Як пощастить.
У будь-якому випадку, громадяни України, що пробивають своїми радощами дно човна, в якому ми всі пливемо, жертви синдрому Данінга-Крюгера.
Я не виправдовую ультрапатріотів, які топлять той самий державний човен з таким же ентузіазмом, але радісні долбоклюви з п'ятої колони дивують надзвичайно.
Стрілянина собі в ногу — новий національний вид спорту.
