Передплатити Підтримати

Другий термін чи перший строк?

В українському політикумі і середовищах, які намагаються вибудовувати майбутні поведінкові моделі нинішньої клоунократичної, а, отже, цілком непрогнозованої влади, у розпал літа всерйоз заговорили про… президентські вибори

Так-так, хоча перша каденція Володимира Зеленського не добігла ще й екватора, і буквально кілька тижнів тому президент з розгніваною міною на акторському обличчі погрожував парламенту розпуском у разі неухвалення його «антиоліхаргічного законопроєкту». Тепер, кажуть, що то була, так би мовити, увертюра до «тригрошової опери», кодою якої мало б стати 24 серпня.

Отже, за порядком. На Банковій і околицях цілком усвідомлюють, що ідея «другого терміну» для фронтмена Кварталу нереальна і може залишитися ідеєю-фікс, не більше. Те, що Зеленський і його кліка накоїли за два роки урядування, не піддається жодним притомним оцінкам, причому навіть з поправками на форс-мажорні обставини пандемічних локдаунів. Ба більше, за лаштунками цих справжніх, невигаданих бід нові «господарі українського життя» казково збагатилися, освоюючи досі невідомі їм схеми. Для цього власне й залучалися до владних кабінетів одіозні фігури януковичівського розливу, які чудово орієнтуються, на який «потічок» слід поставити цінного кадра, аби той і начальству догоджав, і про благодійників не забув, і себе, звичайно.

Однак масштаби корупції, а, отже, й грошових потоків значно звужені, не в останню чергу тому, що за роки правління ненависних попередників в країні таки народилися і зміцніли які-неякі інструменти протидії — антикорупційні інституції та громадянське суспільство. Саме вони перетворилися на об'єкти постійних владних атак Зе! режиму. Через них Україна ризикує втратити міжнародних партнерів, зацікавлених у прозорих, демократичних процесах, а не черговому підкилимному дерибані національного багатства, прикритому тонесенькою плівкою декларативних дзвінких фраз та обіцянок.

На «внутрішньому фронті» у «свого 73-відсоткового хлопця» також не все гаразд. Точніше, — не гаразд зовсім. Число його прихильників, — здебільша, легковірних, інфантильних обивателів, здатних повірити у найнесосвітенніші байки про 4 тисячі доларів для вчителів, мир і дружбу з тими, хто майже щодня убиває українців на Східному фронті і «манну небесну», — тане, мов роса на сонці. До слова, оті гротескні 4 тисячі настільки застрягли у мізках «бухгалтерів» з ОПУ, що знову зринули — цього разу в обіцянках зарплат викладачам ефемерного «університету майбутнього».

Прозріння є безжальним, але обнадійливим для країни. За два роки свого, з дозволу сказати, президентства Зеленський втратив понад половину електорату: станом на червень 2021-го за нього готові проголосувати усього 30 відсотків громадян.

Щось треба з цим робити, — бо ще три роки, і останніх прихильників Зе! доведеться шукати зі свічкою серед білого дня. Ба більше, за влучним висловом політолога Карла Волоха, з травня 2019 року і досі вчорашній актор розважального жанру «нацарював» собі років на 150 тюрми, якби українська правова система, на кшталт американської, сумувала терміни за всі скоєні недолугим правителем злочини. А сидіти Зеленському, природно, не хочеться…

Нехтування законом і зловживання повноваженнями почалися прямо на інавгурації новоспеченого «лідера», коли він без усіляких на те підстав розпустив Верховну Раду. І пішло-поїхало. Немотивовані звільнення, руйнація державних інституцій, підміна понять і перебирання невластивих обов'язків. Свідомий правовий нігілізм Зеленського виглядає особливо кричущим зараз, коли в країні РНБО (дорадчий орган) перетворилася на «інквізицію».

Зеленський йде далі — тепер своїми указами він взявся визначати… посадові оклади бюджетникам! Мовляв, хочу, щоб лікарі отримували по 10 тисяч! І наказую зробити це Кабміну! Те, що уряд взагалі-то призначається Верховною Радою, а винагорода держслужбовцям та працівникам державних установ регламентується законами, зокрема бюджетом, ухваленими знову ж таки парламентом, — для популіста взагалі паралельна реальність.

Але, як я вже зауважив, не все так просто. Свавільні укази з небаченими обіцянками, щотижнева поява Зеленського у черговій серії мильних опер «РНБО», «Форуму «Україна.30», надимання щік перед візитом до Вашингтона повільно підштовхують обивателя до сприйняття головної події року. Коли 24 серпня, у День незалежності, президент заявить про своє рішення… піти на дочасні вибори. Мовляв, реформи пробуксовують, «олігархи» снують павутини антивладних змов, деякі з них ладні на «путч», народ втомився від війни, яку слід негайно припинити будь-яку ціну. Америка і Європа нас зрадили з Північним потоком-2 і змушують робити те, що непритаманне українській природі… Тому, аби надалі «наближати світле майбутнє», хочу підтвердження президентського мандата!

Зеленський спробує «обнулити» сам себе. Як це зробив його кумир Путін. І, до слова, чинний очільник «Офісу простих рішень» (іронія долі?) Міхеїл Саакашвілі. Чи не експрезидент Грузії нашептав Зеленському банальний рецепт утримання влади?

Ба більше, вигравши нелегітимні за суттю вибори, Зеленський на хвилі успіху знову витягне у Верховну Раду значну когорту «слуг». І все почнеться спочатку…
Ризиковано скажете? Так. Але коли перед тобою дилема: «другий термін чи перший строк?», — не до перебирання «харчами».

Ігор Гулик для «ВЗ»