Передплатити Підтримати

Брексіт - величезна поразка ЄС

Коли нові держави вступали до ЄС, це робило його сильнішим. А коли потужна Велика Британія, друга економіка Європи, з ЄС виходить, це свідчить про його слабкість. І про нездатність нинішніх лідерів Євросоюзу знаходити адекватні відповіді на серйозні виклики.

Новий, 2021 рік, ознаменується повним і остаточним Брексітом. Хоча формально Велика Британія вийшла з Європейського Союзу ще 31 січня, перехідний період, під час якого сторони мали домовитися про різні аспекти взаємовідносин після Брексіту, зокрема, про правила торгівлі, завершиться 31 грудня 2020-го.

Напередодні цієї події з вуст лідерів Британії і ЄС лунали винятково переможні реляції. «Порозуміння Британії з ЄС відповідає усім очікуванням британців, — заявив прем'єр-міністр Сполученого Королівства Борис Джонсон. — Відновлюємо контроль над нашими грошами, кордонами, правом, торгівлею і нашими рибальськими угіддями. Від 1 січня матимемо повну політичну й економічну незалежність». Джонсон додав: «Хоча суперечки з нашими друзями у Європі були досить гострими, вважаю, що це добра угода для цілої Європи». Мовляв, для Євросоюзу не буде зле, якщо «матиме поруч економічно сильну Велику Британію». А президентка Єврокомісії Урсуля фон дер Ляєн заявила таке: «Відчуваю задоволення й полегшення. Залишаємося з Британією партнерами, які довіряють одне одному». Досягнуте порозуміння між Брюсселем і Лондоном назвала «справедливим і зрівноваженим».

Угода щодо Брексіту, про яку буквально за кілька днів до Нового року домовилися ЄС і Британія, справді полегшила їм життя. Зокрема, без такої угоди (тобто у випадку «жорсткого» Брексіту) на митних кордонах між ЄС і Британією утворилися би довжелезні черги, а у Королівстві забракло би ліків і продуктів, значну частину яких воно імпортує саме з Євросоюзу.

Загалом, радість Джонсона зрозуміти можна. По-перше, Брексіт є реалізацією волі громадян Британії: більшість учасників референдуму проголосували за вихід із ЄС. По-друге, Консервативна партія Джонсона виграла вибори, обіцяючи, що Брексіт неодмінно відбудеться, і зараз нарешті виконала свою обіцянку.

Натомість «задоволення й полегшення», про які говорить президентка Єврокомісії, є нічим іншим, як окозамилюванням, спробою зберегти хорошу міну за дуже поганої гри… Оптимістичні заяви чиновників ЄС виглядають недолуго. Їм зараз не тішитися, а плакати треба! Адже вихід Великої Британії із Європейського Союзу є його найбільшою поразкою з дня створення.

По-перше, це економічна поразка ЄС. Із нього вийшла зараз, на секундочку, п'ята (!) економіка світу. ВВП Великої Британії за своїм розміром приблизно дорівнює ВВП 19 найменших економік держав-членів ЄС. Тепер британської економіки у ЄС не буде, і значить, економічно він буде значно слабшим.

По-друге, Брексіт є політичною поразкою ЄС. Так, британці, які голосували за Брексіт, повірили популістам. «От перестанемо віддавати чиновникам із ЄС наші гроші, і буде нам щастя»… Це «грушки на вербі», як кажуть поляки, і вони не виростуть. Зрештою, Брексіт може призвести навіть до розпаду Сполученого Королівства: обурена Шотландія, яка не голосувала за вихід із ЄС, від якого одержує чималі дотації, цілком може проголосувати за незалежність…

Але, навіть зважаючи на політиків-популістів, які обдурили британських виборців, Брексіт все рівно є програшем ЄС — насамперед як великого геополітичного гравця. Коли нові держави вступали до ЄС, це робило його сильнішим (на жаль, не всі лідери ЄС це розуміли). А коли потужна держава, друга економіка Європи, з ЄС виходить, це свідчить про його слабкість. І про нездатність нинішніх лідерів Євросоюзу знаходити адекватні відповіді на серйозні виклики.

Один із них — наявність у ЄС діаметрально різних концепцій його подальшого розвитку. Зокрема, теперішні керівники Польщі й Угорщини є прихильниками концепції подальшого розвитку ЄС як «Європи вітчизн», тобто із сильним суверенітетом держав-членів. Іншу концепцію, яка передбачає перетворення ЄС на повноцінну федерацію, таку собі наддержаву, просуває переважно «локомотив» ЄС, Німеччина. Більшість британців така перспектива не надто тішила, і це стало однією з причин Брексіту.

Цю поразку ЄС намагався компенсувати перемогою якраз над Польщею і Угорщиною, у яких, на думку керівників Євросоюзу, бракує верховенства права. Виплати країнам-членам із бюджету ЄС «прив'язали» до цієї чесноти. Але, як Брюссель не старався, покарати Варшаву й Будапешт не спромігся. Польща й Угорщина пригрозили накласти на бюджет ЄС вето й добилися таких умов застосування нової норми, які роблять його практично не можливим. Попри це, осад залишився: ставлення багатьох поляків і угорців до ЄС уся ця історія не поліпшила… Чи саме в такий спосіб Євросоюз мав би запобігати ймовірним «ексітам»?