Передплатити Підтримати

Загроза для Росії: Путін уже не допоможе

Президент Росії Володимир Путін, анексувавши в 2014 році український Крим і окупувавши частину Донбасу, намагається зруйнувати існуючий з часу закінчення Другої світової війни міжнародний порядок, ввівши світ в часи потрясінь, геополітичних змін і спровокованих російським імперським гегемонізмом конфліктів.

Світова криза втрати державами довіри одна до одної та нівелювання дії підписаних раніше міжнародних важливих договорів, ставить взагалі під сумнів можливість про щось домовитись з Російською Федерацією, наперед знаючи, що жодних домовленостей вона виконувати не буде.

Використовуючи зомбувальні технології, Путіну на деякий час вдалося переконати деградуючу частину російського населення в тому, що «історична велич» Росії є куди важливішою, ніж навколишня їхня бідність, інфраструктурна розруха в регіонах і зростаюче безробіття.

Але хліб насущний не замінити ідеологією шовіністичної вищості над усім світом. Вже зараз багато росіян починають розуміти, що політичними шоу з путінського телевізора холодильника не заповниш.

Росія стрімко деградує: політично, економічно, інтелектуально, культурно, соціально. І Путіну вже не зупинити ці процеси.

У Заходу з’являється можливість «дотиснути» Путіна

І хоча економічна криза в Росії ще повністю не переросла в кризу політичну, але її може спровокувати те, що для нафто-газонафтових олігархів путінського призиву на довгі роки настають надскладні часи.

Отримавши економічну силу завдяки корупції і фізичному усуненню своїх конкурентів, вони не дуже задумувались над тим, що ці «благодатні часи» для них не триватимуть вічно.

А оскільки Путін ніколи не визнає своєї відповідальності за стан економіки Росії, то кегебістська влада саме на олігархів покладе провину за збій в реалізації найважливішого експортного товару Росії, який приносив їй свого часу багатомільярдні валютні доходи.

Щоб не зануритись в соціально-економічний хаос, Москва потребує західних клієнтів на свої енергоносії. Й тут з’являється чудова можливість «дотиснути» Путіна. Адже, якщо Європа відмовиться від путінської газу та нафти, то Кремль буде позбавлений свого найбільшого джерела наповнення бюджету.

Тому Москва так затято бореться за абсолютно непотрібний європейцям «Північний потік-2», який зробить Німеччину занадто залежною від російського природного газу, і котрий створює для Росії можливість енергетично шантажувати Україну та проводить лінію розмежування між стратегічними інтересами Німеччини й інших країн Європейського союзу, які стануть заручниками монополізації Росією транзиту газу.

Перебуваючи у спотвореній реальності, Путін спромігся нав’язати цю реальність тим, хто з тих чи інших причин продовжує підтримувати приятельські стосунки з ним, не зважаючи на те, що його давно вже відлучено від кола «рукопотисних» світових політиків.

Москва добровільно вибрала деградаційний шлях «розвитку» Російської Федерації. Ця дееволюція не дає можливості росіянам підвести голову з імперського болота й поглянути на світ не зашореним поглядом.

Ідеологічне месіанство Москви під час економічної кризи ще більше підкреслює неспроможність Путіна тверезо оцінити можливості підвладної йому країни

Росія, яка має величезні природні ресурси, керується абияк, оскільки в її правлячих еліт відсутні правильні підходи до їх використання.

Наслідки «путінської двадцятилітки»

Прямим наслідком «путінської двадцятилітки» стала конфронтація з США і об’єднаною Європою, ігнорування примату міжнародного права, відсутність верховенства законів і відмова навіть від імітування демократії, бо виборчий процес в РФ перетворився на «вибори Путіна для Росії».

Але якщо йому раніше вдавалося зберігати свою абсолютну владу, навзамін пропонуючи росіянам відносний добробут і стабільність, то тепер те, чим найбільше дорожила значна частина населення, починає вислизати з його рук.

Усе це накладається на надмірний час перебування Путіна на найвищій в Росії посаді. І він не спроможний адекватно сприймати оточуючу його дійсність.

Звідси й конституційні махінації, щоб нібито правовим шляхом «освятити» довічне перебування Путіна на посаді президента РФ.

І це відбувається на тлі намагання «самодержця» посилити контроль над політичним, економічним і соціальним життям Росії.

Що не може допомогти в досягненні прогресу у вирішенні серйозних економічних проблем Російської Федерації, але, як, мабуть, йому здається, заляканий народ тоді не насмілиться виходити на акції протесту проти чинного режиму.

Парадокс історичного вибору Путіна в тому, що якби він не почав реалізовувати свою ідею фікс — відродження колишнього СССР, то міг би спокійно правити до часу закінчення свого земного життя.

Та після отримання абсолютної влади в Росії, йому захотілося значно більшого — відновлення в якійсь формі Радянського Союзу. Куди він планував затягнути знову Україну, Білорусь, Грузію, Молдову, Казахстан і колишні республіки Центральної Азії.

Найближчі радники не тільки не сказали Путіну, що це нереально, а навпаки почали розписувати йому абсолютно провальні схеми, за якими, після «падіння» України, всі інші незалежні перелічені держави, одна за одною, розпочнуть капітуляцію перед Кремлем.

Все це виявилося геополітичним блефом, і Російська Федерація надірвалася під вагою спроб виконання нездійснених путінських забаганок.

Коли замість «гарантованого» поглинання колись колонізованих Москвою держав, Росія опинилася дуже близько до свого розвалу.

Деградація роз’їсть російську державність

Після падіння Берлінської стіни і розвалу СССР, здавалося, що в Москві зможуть враховувати наслідки історичних уроків.

Але ж ні, у Путіна виникла «лихоманка імперської величі», і він вже не зміг після цього зупинитися.

Нинішня Росія, хоча в ній нібито немає вже Гулагів і марксизму, недалеко відійшла від радянського тоталітарного минулого. У Путіна відверто нехтують міжнародними нормами і законами.

Путін не бачить іншого шляху для Росії, ніж копіювання і наслідування СССР, у якому він виріс.

Та це не тільки не може зупинити деградаційних процесів в Російській Федерації, а все більше наближає країну до стандартів Північної Кореї.

І якщо в Росії не відбудеться військовий чи палацовий переворот або масові політичні заворушення, то все одно корозія деградації роз’їсть російську державність набагато швидше, ніж це зараз можна собі уявити.

Джерело