Що не так в інтерв'ю Гордона з Поклонською

Інтерв'ю Гордона з Поклонською моя віртуальна бульбашка практично однозначно засуджує. І я теж на таких позиціях. Залишаючи право за журналістом все-таки інтерв'ювати одіозних, неоднозначних персон. В тому числі колаборантів і зрадників. Але робити це так, як робив і робить, наприклад, Роман Скрипін. Жорстко ставлячи запитання.

Інтерв'ю з Поклонською має вже майже мільйон переглядів. І можна скільки завгодно розповідати, що «я не дивилась/не дивився те інтерв'ю», але перегляди продовжуватимуть рости.

Знаєте чому? З тих же причин, з яких люди дивились «Слугу народу» з Голобородьком. З тих же причин, з яких люди дивляться Портнова, архітектора режиму Януковича. Тому що у простір запускається альтернативна точка зору. Яка досить добре проростає на порожньому/випаленому інформаційному полі.

В Одесі свого часу був такий персонаж — телеведучий Кваснюк (покійний нині). Той просто сидів у телевізорі та обливав помиями опонентів власника телеканалу. І мав високі рейтинги. Бо народ же таке любить. Коли матюкаються в ефірі. Коли обзиваються. Коли типу вивертають душу навиворіт. Коли називають речі грубими, але своїми іменами.

Пам’ятаєте, як почався шлях Зеленського на посаду президента? З оприлюднення ролика, де простий вчитель історії натхненно матюкає владу. Це зайшло в душі потенційним виборцям, як по маслу.

А тут Поклонська. Симпатична няш-маш. Яка розказує про те, яка їй дорога Росія і як їй болить Україна. Навіть українською розмовляє. І навіть «Черемшина». Охоче відповідає на всі питання. І навіть на ті, де «Діма» («Діма» і «Наташа» — так вони називають одне одного під час того інтерв'ю) намагається бути суворим і відстороненим.

Її риторика, на превеликий жаль, збігається з думками отієї (значної!) частини населення, які «за дружбу, мир и жвачку». Яких нічого не цікавить, війна далеко, а «кушать хочется всегда». Які стогнуть: «какую страну загубили!».

Зізнаюсь чесно, я не дивилась все інтерв'ю, але більшу частину — так. І я спробувала подивитися його по-іншому, з точки зору людини, якій байдужі Майдан, Революція Гідності, війна, Європа. А таких досить багато. Вони, такі люди, не перебувають у нашій з вами бульбашці. Вони хочуть «порядку», грошей, роботи. І їм часто фіолетово, хто все це дасть — Зеленський, Путін чи Медведчук. І, звісно, їм прекрасно заходять меседжі, які генерують такі, як Поклонська. За допомогою таких, як Гордон.

І це все ще раз демонструє, що мозок можна захопити досить легко. І що всі зусилля Мінстеця та інших структур, які би мали опікуватися інформаційною безпекою країни, дорівнюють нулю.

А Гордон… Гордон — відомий майстер хайпу. Він завжди використовує будь-який привід, щоб отримати свою порцію уваги. І він її таки отримав. Разом з переглядами.

На жаль, суспільству активно нав’язують «іншу точку зору» на події 2014 року. Якщо не працювати серйозно інформаційно, то позиція бойка-медведчука-поклонської-шуфрича-портнова та їм подібних буде превалювати і заповнювати ніші.

Окупація мозку — ось як це все називається.

Джерело