Передплатити Підтримати

Поки в Україні не почнеться дискусія про проект держави...

До речі, поки в Україні не почнеться дискусії про проект держави, ми не те що ризикуємо, а просто пішим маршем ідемо у бік Росії, де розробка «смислів» поставлена на потік

У них там — і сєчіновський «проект Росія» з монархом, і синкретичні рухи на кшталт НБП «для самих малєнькіх», і техно-екстрасенси типу Калашнікова.

У нас «милицями» ідей були ЄС, НАТО для одних і Митний союз для інших. Тепер костури стерлися об зміну світового порядку.

Глобально навіть шизофренічні смисли, які так люблять росіяни, породжують аукціон цілей. Стихійний (а подекуди і «государєв») супермаркет мрій.

Людям потрібно мріяти. Інакше вони стають персонажами-функціями для тих, хто мріє.

В Україні іде мазохістське захоплення капіталістичним реалізмом у стилі «Самі себе висміємо». Подивіться на наші фільми — суцільна поразка.

Звідси і поразка першої тридцятирічки незалежності. Що таке тридцять років? Уявіть собі 1921−1951 для СРСР. 1945−1975 для США. 1949−1979 для КНР. Розумієте?

Про мрії і натхнення. Їх потрібно продукувати. Краще красива фантазія, ніж огидне «підчернушення» дійсності.

Подивимося на те, що показують у кіно.

Американський маскультовий герой знає, скільки грамів свинцю потрібно додати, щоб «поганий хлопець» став «поганим хлопцем у своєму соку».

Російський маскультовий герой перемагає там, де стоїть «за русскость». Програє в одному випадку, коли йде проти держави. «Левіафан» Звягінцева. Або наважується гаряче покохати полячку (син Тараса Бульби від Гоголя до Бортка).

До чого я веду?

Без супермаркету українського майбутнього будь-яка наша політична боротьба перетворюється на проституцію. Набрані через «ліфт» «слуги народу» намагаються вивчити камасутру, щоб сподобатися тим, хто платить у конверті.

Ті, хто платять депутатам у конверті, намагаються керувати через соціологію та фокус-групи, йдучи на повідку розбалуваного натовпу. Тим самим підвищуючи очікування глядача. Ахметов, Коломойський і Медведчук — це ж не горді ватажки бойових полків. Вони є радше вебкам-моделями, які думають яким опіумом підсолодити життя тим, хто дасть їм мандат.

Дедлайни пропоную ставити на осінь. Десь тоді «рване» низка чинників внутрішнього і зовнішнього порядку.

Якщо ми до того часу не додумаємося до свого «бажаного майбутнього», то нам його привезуть з гуманітарними конвоями, військовими лікарями і під радісні звуки «Оди радості» — гімну ЄС — і «Славься, отечество» — гімну РФ.

Джерело