Мета Путіна очевидна – "один народ", одна держава

Російський президент Володимир Путін в інтерв’ю агентству ТАСС вже вкотре говорив про "один народ", про штучне розділення росіян і українців, про "вигадку австрійського Генерального штабу".

Тобто повторив ту конспірологічну і псевдоісторичну муть, яка давно вже стала євангелієм будь-якого «добропорядного» російського шовініста і з обґрунтуванням якої легко ознайомитися в кожній книгарні Москви або Санкт-Петербургу. Полки буквально ломляться від такої літератури, телевізійні пропагандисти і журналісти не відстають від літераторів.

Однак в даному випадку в ролі транслятора псевдоісторичних міфів — сам президент Росії.

Ми отримали чудову нагоду переконатися в тому, що слова про «один народ» — це не просто пропагандистська фраза Путіна, якою він намагається виправдати анексію Криму або війну на Донбасі. Ні, це — переконання Путіна, які ґрунтуються на його історичних «знаннях». І ці «знання» з’явилися зовсім не після обрання Путіна президентом Росії.

У 1980−90-х роках таке уявлення про історію панувало в партійних і чекістських кабінетах російської столиці. Комуністи і чекісти стали ще більшими шовіністами, ніж чиновники Російської імперії. Саме тому можна сказати, що після обрання президентом Путін вирішив, що тепер може втілити в життя переконання своїх вчителів і колег та повернутися в минуле, відновити імперію. А найголовніше — знову об’єднати в єдине ціле «один народ».

Тому не варто думати, що Путін діє спорадично, реагує на політичні події в Україні чи Білорусі, намагається просто допомогти проросійським політикам або перешкодити «націоналістам». Ні, його головна мета очевидна навіть з цього інтерв’ю — «один народ», одна держава.

І те, що Путін вчить, як «правильно» робити наголос у слові «українець» самого інтерв’юера — російського журналіста українського походження — має тільки ще раз підкреслити, що «ніяких українців не існує» і не їм вирішувати, як вони називаються.

Ми могли б не звертати уваги на уявлення Путіна про історію, якби жертвами цих уявлень не стали б тисячі українських громадян, які загинули, отримали поранення, опинилися просто неба на окупованих територіях, стали біженцями.

І це — ще не кінець історії, а тільки початок путінських домагань. Домагань, які пояснюються не поточною політикою, не інтересами російських олігархів або «Газпрому», а самою історією.

Коли Путін говорить, що надія на його домовленості із Володимиром Зеленським вмирає останньою, він має на увазі не надію Зеленського та співвітчизників українського президента на мир, а свою надію на поглинання українських земель Росією.

Йому навряд чи спадає на думку, що хтось може вважати інакше.

Джерело