Тримор’я: чи можливий Балто-Чорноморський союз без України?

Чому «Ініціативи трьох морів» ― це, безперечно, важливе об’єднання країн Центральної та Східної Європи, проте недостатнє для формування повноцінної безпекової політики в актуальних геополітичних умовах.

Поза увагою більшості наших ЗМІ та політиків пройшла важлива подія у Давосі. На «польському сніданку» лідери Центральної та Східної Європи зібралися для обговорення співпраці в рамках «Ініціативи трьох морів», або ж Тримор’я. Ця ініціатива наразі об’єднує 12 держав: Австрію, Болгарію, Естонію, Литву, Латвію, Польщу, Румунію, Словаччину, Словенію, Угорщину, Хорватію та Чехію.

У рамках формату з 2016 року відбулося вже 4 щорічних саміти у Дубровніку, Варшаві, Бухаресті та Любляні. На них були присутні не лише глави держав Тримор’я, але й президент США Дональд Трамп, президент Німеччини Франк-Вальтер Штайнмаєр, тогочасний президент Європейської комісії Жан-Клод Юнкер, представник МЗС КНР. Це свідчить про значний інтерес до ініціативи зі сторони США, Євросоюзу та Китаю. Чому це об’єднання викликає інтерес у ключових політичних гравців світу?

Основним ініціатором і двигуном Тримор’я була Польща. Анджей Дуда у 2015 році перед своєю інавгурацією заявив, що міркує над ідеєю створення партнерського блоку держав від Балтійського до Чорного та Адріатичного морів. Ця ідея має глибоке коріння і яскраво проявилася в проєкті Міжмор’я (Intermarium), який намагався реалізувати Юзеф Пілсудський. Ідея Пілсудського полягала у створенні блоку держав Центральної та Східної Європи, що стали б противагою як Росії, так і Заходу, в першу чергу Німеччині.

Складається враження, що схожу амбіцію мав і польський президент Анджей Дуда. У 2016 році у Дубровніку він сказав, що «ініціатива трьох морів» має стати «новою концепцією сприяння єдності та згуртованості Європи». Проте на практиці діяльність Тримор’я дрейфувала в сторону взаємної допомоги у просуванні інтересів так званих «нових членів» всередині ЄС, а також співпраці у сфері транспорту, енергетики та комунікацій. Такі проєкти, як автомагістраль Північ-Південь «Via Carpathia» (з'єднує Клайпеду в Литві з Салоніками в Греції) або ж інфраструктура для транспортування скрапленого природного газу (з морськими терміналами в Польщі та Хорватії та трубопроводом, що їх поєднує), безперечно, масштабні, проте наразі залишаються без зайвих амбіцій.

Однак останні події можуть спонукати переосмислити ідею геополітичного союзу по осі «Північ-Південь». У 2019 році тенденції загострилися: конфлікт між США та старою Європою наростає. Політики Західної Європи офіційно заявили про необхідність побудови геополітичної осі «Лісабон-Владивосток» і розпочали кроки з повернення Росії у європейський простір. У сфері енергетики таким реінтегруючим проєктом мав стати «Північний потік-2». У політичній сфері стала ПАРЄ, куди російську делегацію повернули попри те, що Росія не виконала жодних поставлених умов.

У відповідь США перейшли до більш прагматичних економічних і безпекових стосунків з Європою. Жорсткі санкції проти «Північного потоку-2» та заклик купувати більше американського газу від Трампа у Давосі, фактично, ставлять перед європейськими політиками питання руба. В енергетичній стратегії безпеки Європи не може бути ніяких домовленостей з «недружніми постачальниками», під якими, у першу чергу, мається на увазі Росія.

Водночас загострюється протистояння у відносинах ЄС та Польщі як країни-провідника американської політики в Європі. Намагання Польщі зайняти місце самостійного значущого гравця зустрічають критику західноєвропейських політиків. Не забарилося і символічне покарання за самостійність. На зимовій сесії ПАРЄ прийняло жорстку резолюцію щодо Польщі і розпочало процедуру моніторингу. Це було зроблено вперше щодо країни-члена ЄС.

Польща є лише найяскравішим прикладом того, що голосу Східної Європи не чутно у загальноєвропейських об’єднавчих проєктах. Необхідні формати, які допоможуть країнам, що знаходяться між Заходом та Росією, заявити про власні інтереси та принципи у ситуації, коли архітектура безпеки у регіоні змінюється. Чи може Тримор’я стати тим, чим мало бути від початку ― своєрідним прототипом нового геополітичного безпекового об’єднання?

На мою думку, ні. Тримор’я має багато перспектив для продовження економічної співпраці, особливо у сфері транспортних проєктів. Проте повноцінна архітектура безпеки Східної Європи неможлива без України та Грузії, які наразі знаходяться поза межами об’єднання. І це не просто патетика. Історія уже підтвердила цю тезу неодноразово. Без України та Грузії неможливий навіть частковий контроль над Чорним морем та участь в інфраструктурних проєктах з Китаєм. Окрім того, саме Україна та Грузія мають безпосередній бойовий досвід протистояння російським імперським амбіціям. Україна досі продовжує це робити та не планує здаватися. Пряма військова загроза від Росії може стати реальністю для країн Балтії та Польщі, а Тримор’я у нинішній констеляції взагалі не передбачає подібної співпраці.

Тому перспективнішим у плані ефективної безпекової альтернативи виглядає Балто-Чорноморський союз ― військовий альянс Польщі, України, Литви, Латвії, Естонії, Грузії (у перспективі, і Білорусі) за підтримки США. У такого формату є важлива перевага. Політично, Балто-Чорноморський союз сформує коаліцію країн, що на практиці поділяють спільні принципи та інтереси, та зможе дати нові відповіді на питання, чим є зараз Європа. У стратегічному плані, розширення союзу можливе шляхом поступової інтеграції скандинавських країн, Румунії, Болгарії, Хорватії, Чехії, Словаччини.

Що в такому разі потрібно робити Україні? Почати мислити стратегічно і діяти прагматично. Варто продовжувати закріплений у Конституції шлях євроінтеграції та рух до членства у НАТО. Проте, розуміючи, що це не перспектива найближчого часу, працювати над балто-чорноморським вектором. Проводити постійні консультації з лідерами країн, що є потенційними учасниками. Ініціювати зустрічі в усіх можливих форматах, почати формувати відповідний дискурс. Це можна було б розпочати неформально, до прикладу, на «польському сніданку» в Давосі, проте українська влада вирішила цю можливість проігнорувати.

Підсумовуючи, варто відзначити, що «Ініціатива трьох морів» є важливим прикладом можливості економічної співпраці країн Центральної та Східної Європи. Україні варто звернути увагу на ті масштабні проєкти, які заплановані в рамках об’єднання і намагатися за можливості долучатися до їх реалізації. Проте, варто розуміти, що в нинішньому форматі Тримор’я не має на меті формування безпекового чи політичного союзу, що не є достатнім для країн Центральної та Східної Європи в нинішніх геополітичних умовах. Для формування надійної безпекової архітектури Європи перспективнішим видається балто-чорноморський вектор. Українській владі варто звернути увагу на цей напрямок і використовувати усі можливості та формати для просування ідеї. Інакше країни Центральної та Східної Європи ризикують залишитись на маргінесі великої політики і поступово втратити свій суверенітет під впливом сильніших гравців.

Джерело