Передплатити Підтримати

Фінал лотереї. Який шанс отримала Україна

Моє покоління росло з відчуттям неминучого майбутнього. А шість років тому до мене додому прийшло минуле

Шість років — це не так уже й мало. Ті, кому в чотирнадцятому було 12, в цьому році підуть голосувати. Тим, кому було тридцять — тепер 36. Як мені.

Дві тисячі днів — це достатній період, щоб втомитися. Особливо коли реальність навколо нагадує смугу перешкод. Але якщо я щось і навчився цінувати за цей час, так це веселу злість.

Вона з’явилася в лютому 2014-го. У той момент, коли моя «провінція біля моря» стала новим Сараєво, Гляйвіце і Судетами. У мене були свої плани на моє місто — і мені не сподобалося, коли їх перекреслили. В той момент вся ця історія стала особистою — і за шість років так і не перестала нею бути.

У мене хороша пам’ять. Вона добре зберегла емоції весни того року. Мені не хочеться їх знову відчувати — кінець кінцем, відчуття безсилля навряд чи здатне в себе закохати. У той рік багато з того, у що я вірив, збанкрутувало. І навпаки.

Моє покоління росло з відчуттям неминучого майбутнього. А шість років тому до мене додому прийшло минуле. Колись ми вважали, що час лікує, але виявилося, що це всього лише фігура мови. У деяких країн минуле нагадує чорну діру — з неї не може вирватися ніщо — включно з майбутнім.

Але ображатися на ці події було б нечесно. Саме вони подарували Україні шанс. Вирвали з анабіозу, вдарили струмом, включили інстинкт самозбереження. Ми часто говоримо, що нічого не змінюється — але це проблема нашої оптики.

А ще я часто думаю про те, що моїй країні пощастило з минулим. Саме тому, що їй з минулим не пощастило. В українському «вчора» немає жодного періоду, який би тягнув на звання «золотого століття». Минуле століття нагадує м’ясорубку, а все, що було до нього — занадто віддалене від нас, щоб бути прикладом для наслідування. Хмельницький для нас віртуальний і в вакуумі. Приблизно настільки, наскільки й князь Володимир. У нас немає картинки ідеального минулого, в яке захотілося б втекти. А тому втекти ми можемо тільки в майбутнє.

Власне, саме його ми і намагаємося намацувати. 24 години на добу, сім днів на тиждень. Сперечаємося про символи, лаємося про етику, намагаємося знайти ідеальне поєднання між ліберальним і національним. У нас багато невирішених рівнянь — і ми продовжуємо шукати золотий перетин у взаємовиключному. Права людини і безпека, свобода слова і оборона, соціальна гармонія і істина.

Наші сусіди намагаються відшукати в минулому свій Грааль величі. А у нас його там ніколи не було — і від того ми на дотик намагаємося пробиратися вперед. Нехай не всі — але подібні завдання ніколи не були долею всіх. Завжди було так, що хтось розв’язував рівняння, а хтось потім з цим рішенням погоджувався. Більшістю бути некомфортно, бо в хорі не чути голосу.

Моєму поколінню випав шанс, якого не було у інших. Максимум, що було їм дано — це доля дисидента. Коли ти не стільки намагаєшся міняти систему, скільки не дозволяє їй змінювати тебе самого. А ми живемо всередині історичного процесу, в якому рік йде за п’ять. Весь наш простір побуту — це декорації для підручника. Який пишеться на наших очах.

Наша свобода нічого нам не обіцяє. Ця лотерея аж ніяк не безпрограшна — і фінал цієї історії зовсім не вирішений. Наша свобода всього лише дає нам шанс. Програти. Перемогти. Облажатись. Не облажатись. Цього шансу не було у тих, хто був до нас. І тільки від нас залежить — чи буде він у тих, хто прийде після.

Україну придумали українці. І вона існує, поки вони продовжують в неї вірити. Якщо перестануть — на цих землях з’явиться щось ще. А право визначати майбутнє людей, що живуть тут, перейде до тих, хто живе не тут.

Мені випало жити в епоху, яку стануть викладати в школах. Бути очевидцем подій, які стануть задавати на контрольних. Жити поруч з людьми, яким потрібно відповідати. Все це з’явилося після подій чотирнадцятого. У долі досить химерний обмінний курс.

Але весела злість нікуди не поділася. У чотирнадцятому я дізнався, як виглядає поразка — і мені не сподобалося. А тому у мене немає жодної причини, щоб допускати це в майбутньому.

Ніякого бізнесу — тільки особисте.

Переклад з російської

Джерело