Передплатити Підтримати

«Дива на Віслі» не сталося…

Заяви Володимира Зеленського під час візиту до Варшави чимало оглядачів, не кажу вже про пересічних громадян, сприйняли як несподіваний зигзаг у його позиціях з багатьох питань.

Мушу розчарувати надмірних оптимістів: барвиста і зовні «патріотична» риторика чинного президента є цілком закономірною з огляду на контекст.

Ну з якого б це дива Зе! раптом почав особливо турбуватися долею меморіальної дошки з іменами вояків УПА, які загинули у боях з НКВД 1945 року на горі Монастир у Підкарпатському воєводстві сучасної Польщі, і яку недавно сплюндрували тамтешні вандали? Невже для Володимира Олександровича українські повстанці ні сіло ні впало стали постатями, які, за словами щойно призначеного очільника Українського інституту національної пам’яті Антона Дробовича, не викликають «полярних оцінок» у суспільстві?

Рівно ж як і запрошення Анджея Дуди, адресоване Зеленському, з пропозицією разом відзначити 100-ліття так званого «Дива на Віслі». Йдеться про Варшавську битву, у якій війська Юзефа Пілсудського і армія УНР під проводом Симона Петлюри розгромили більшовицьку навалу Тухачевського у серпні 1920 року, таким чином врятувавши (правда, ненадовго) Річ Посполиту від чергового поділу. Досі поляки (особливо електорат правлячої «Права і Справедливості») неохоче згадували про українців, коли говорили про лаври цієї звитяги. Та й, зрештою, ми не почули остаточної згоди Зеленського на участь в пам’ятних урочистостях.

Згадані деталі зустрічі є, на перший погляд, другорядними, порівняно із галасом, спричиненим несподіваними звинуваченнями Зеленського на адресу спочилого у Бозі СРСР. Мовляв, Сталін не менш ніж Гітлер дотичний до розв’язання Другої світової війни. Звісно, для Путіна, з яким так фанатично прагне частіше зустрічатися наш новоявлений миротворець, для Путіна, який спить і бачить себе у ролі «собіратєля» колишніх радянських земель, для Путіна, який глибоко переконаний у тому, що розпад Союзу був найбільшою геополітичною катастрофою ХХ століття, — це, здавалося б, серйозний виклик.

Але, ще раз повторюся, — не робімо поквапливих висновків. По-перше, не забуваймо, — у Варшаві зустрічалися два популісти. Зе! — ще той «продавець ілюзій, Дуда — вершина польського крайньоправого популізму, уособленого у партії Ярослава Качинського «Право і Справедливість». З цього приводу колишній лідер Польщі, легендарний Лєх Валенса, розпачливо і риторично запитував: «Мені цікаво, як Бог дає собі раду з членами «PiS'у» («Права і Справедливості». — Авт.) та іншими».

Обидва — і Дуда, і Зеленський, — перебувають у низькій стартовій позиції перед грядущими виборами — у травні поляки обиратимуть президента, а восени українцям «світять» вибори місцеві. З огляду на катастрофічне падіння рейтингів «Слуги народу» (які, зрештою, цілком корелюються з рейтингами самого Зеленського), а також на те, що виборці на місцях особливо відчувають не те що невміння, а небажання «слуг» виконувати власні обіцянки і взагалі властиві нардепам функції, в Офісі, керованому Андрієм Богданом, замислилися над розширенням електоральної бази. Тому заяви Зе! про УПА, про альянс Сталіна та Гітлера, за задумом політтехнологів «зелених», мали б потрапити, перш за все, у вуха «западенського» електорату, особливо в Галичині. Таким чином, «слуги» спробують відгризти шматок електорального пирога у патріотичних сил, зокрема «Європейської Солідарності».

На руку Зеленському у цій справі і галас, спричинений Москвою з приводу його варшавських заяв. Тільки лінивий там не вважав за потрібне визвіритися на Володимира Олександровича: і речник самого Путіна Дмитро Пєсков, і директор Служби зовнішньої розвідки Сергій Наришкін, і депутати Державної думи, і навіть маргінальна експрокурорка Криму, фанатична прихильниця монархічних ідей Наталія Поклонська. «Здвиг по фазі», «Зеленський занурюється в ідеї українського націоналізму», «Зеленський плюнув в обличчя ветеранам»… Пересічний галичанин, погодьтеся, сприйме такі філіппіки на адресу досі «совкового» шоумена радше як визнання і нагороду.

Але російська пропаганда своєю істерикою вбиває ще одного «зайця». На теренах, які Москва свого часу самовпевнено назвала «Новоросією», тобто на південному сході України, жупел Зеленського-«націоналіста» зіграє на руку партії кума Путіна — Віктора Медведчука. Навіть на парламентських виборах ОПЗЖ створила там «слугам» найбільший дискомфорт, виступивши, по суті, найсерйознішим конкурентом і здобувши найбільше депутатських мандатів. Тепер так звана «опозиція», а по суті, відверто «п'ята колона», розраховує на ще щедріший урожай під час виборів місцевих. Якщо так станеться, то реально у кількох областях ми матимемо сотні «штеп», які відкриють перед окупантом брами своїх міст і сіл.

А тим, хто належить до виборчого «ядра» «слуг», зрештою, «по барабану», що і коли заявляв у далекій Польщі їхній ідол. Пострадянська парадигма, у якій вони живуть, ніколи не акцентувала на таких «дрібницях», як винуватці Другої світової. Для них головним була перемога у цій війні, її сталінська версія, трансформована відтак Путіним у «побєдобєсіє». Вони живуть за принципом «какая разніца», дбаючи лише про спокій і затишок у власній хаті скраю, з більш-менш набитим холодильником і телевізійними «приколами», присмаченими пивом. І Зеленський, повернувшись в Україну, цілком відповідає невибагливим «народним масам».

Чергового «дива на Віслі» не сталося. Відбувся діалог двох політиків-популістів, і кожен з них, гадаю, залишився задоволеним собою.