Передплатити Підтримати

Влада імітаторів

Будь-який популізм урешті-решт завершується імітацією. Український не виняток, тим паче, що на верхівці влади перебуває фахівець з імітації – учорашній репризер і комедіант.

Для нього вже завершилася «епоха бідності», він вже зустрівся «посередині» з об’єктом своїх особливих зацікавлень — вождем країни-агресора, підлестив самому Трампу, послав подалі містечкових «чортів», розгнівив ФОПів, і повернувся до звичного ремесла.

Зрештою, чого очікувати від людини, яка з дитинства перебувала у середовищі, де культивували імітацію. Маю на увазі його батька, який недавно став медіа-«зіркою», обізвавши виборців власного сина «біомасою» та «тупим бидлом». Совдепівський «проФФесор» роками, мабуть, корчив з себе «високолобого інтелектуала», і ось тепер з нього полізло все, «що на споді».

Хіба увесь репертуар Кварталу 95 не був втіленням світогляду і життєвих пріоритетів Зеленського-старшого і схожих персонажів. Хіба він і досі не вийшов за рамки імітації «гумору» російських «колєг» Петросянів-Задорнових?

Коли половина цієї компанії перекочувала услід за своїм патроном на Банкову та Грушевського, то чого, окрім імітаторства, було чекати від невігласів і самовпевнених молодиків? Лише імітації «освіченості», прикритої папірцями про ознайомчі курси у світових університетах. З часом дехто з них «спалився», як глава освітнього (!!!) комітету Верховної Ради Сергій Бабак зі «слуг», здобувши першість у рейтингу плагіаторів 2019 року.

Чого чекати, крім симуляції, від вчорашніх «громадських активістів», дотеперішня робота яких полягала у вмінні «правильно» написати грантові проекти, далекі від життя, взяти під них кошти, а відтак «правильно», яскраво й креативно відзвітувати перед наївними грантодавцями?

Очікування марні. Даруйте за фривольне порівняння: від імітації «державництва», як від імітації оргазму, — ні користі, ні задоволення.

Головне, «нові обличчя» люблять козиряти модними гуру, на кшталт Кахи Бендукідзе. Утім відомий грузинський реформатор наполягав: «Боротьба (за зміни. — Авт.) має відчутніше стосуватися тих, хто нагорі, ніж тих, хто унизу… Інакше це також буде імітацією боротьби». Цитувати — цитують, але роблять все навпаки.

Найгірше — імітують реформи, направду потрібні країні, яка обрала європейське майбутнє. Усі ці фрази про «державу в смартфоні», про прозорість і справедливість розбиваються вдрузки, коли мова заходить про реальні можливості дерибану ще неподіленого, або вже поділеного, але ласого і привабливого у сенсі можливості рейдерства. Земля, гральний бізнес, митниця, енергетичні підприємства. Це шматки, за які гризуть одне одному горлянки типи дрібнішого калібру. Водночас «алігатори» на кшталт Коломойського гострять зуби на банки і державні концерни.

«Децентралізація», яку пропонує Зе! у своєму законопроекті, — лише імітація (фактично дискредитація) європейської моделі, насправді ж — узурпація влади. «Боротьба з корупцією» по-зеленськи — симулякр, спроба запровадити тотальний президентський контроль над вистражданими антикорупційними інституціями — НАБУ, САП та НАЗК. Благенький спротив імітаторам через раз чинить Конституційний суд, але скількох же чесних суддів потрібно, аби дати раду з ошалілим законодавчим принтером?

Розпіарене «скасування» депутатської недоторканності насправді виявилося імітацією, черговою виставою, розіграною перед легковірним загалом. Монопольним правом на відкриття кримінальних проваджень щодо нардепів відтепер наділено генпрокурора — «свого на 100 відсотків»!

З таким прокурором зручно імітувати й саме правосуддя, пам’ятаючи про обіцянку «посадок». До того ж залучивши до спектаклю самого гаранта, який, мабуть, і слухом не чув про презумпцію невинуватості (хоча формально має диплом юриста). Тільки справи, скроєні на Різницькій, починають розвалюватися, а арешти добровольців та волонтерів у гучній «справі Шеремета» чомусь більше схожі на цілеспрямовані репресії.

А щоб каналізувати ймовірні реальні протести, пов’язані з поліцейським свавіллям та фабрикацією справ проти патріотів, відштовхнути на маргінес принципову опозицію Зеленському, «майдани» взявся імітувати ще той майстер — вишколений апаратними та підкилимними іграми Арсен Аваков. «Радикали» з «Нацдружин» раптом стали «фермерами» — відчайдушними противниками ринку землі, які, однак, охоче підставляють свої спини під неебонітові палички нацгвардійців, підпорядкованих Арсену Борисовичу.

Так Аваков дає знаки Зе!, що доріс до крісла прем’єра? Але воно потрібне не тільки чинному главі МВС. Більше, мабуть, його давньому партнерові — Ігорю Коломойському, якому явно «підгорає» і з ПриватБанком (через непоступливість НБУ), і особливо — з темпами розслідування у США.

Та випадкова смерть «протестувальника», тричі судимого Павла Бокова, від серцевого нападу ледь відхилила завісу над тим, звідки вербуються кадри для імітації протестів. Зрештою, ще у час передвиборчої кампанії Зе! ходили чутки про серйозні розмови серйозного чоловіка зі «смотрящімі» в українських зонах. Там проголосували правильно. Відгадайте з трьох разів, хто виконував функцію агітатора? Імітація з присмаком криміналітету — це вже край…

Чим закінчиться влада імітаторів? Для країни — знищенням інституційних осередків довіри, остаточною відразою суспільства до влади. Будь-яка імітація фіналізується однаково — викриттям і крахом. У британсько-американському фільмі Мортена Тільдума «Гра в імітацію» один із героїв каже просту річ, яку ніяк не втямлять нинішні українські верховоди: «Найскладніше збрехати тому, хто чекає, що йому збрешуть».