Передплатити

Інститут національного безпам’ятства

Днями новий голова Інституту національної пам’яті Антон Дробович на засіданні комітету Верховної Ради окреслив свою «концепцію», бачення подальшої роботи інституції під його керівництвом.

Зокрема, сказав він і таке: «Інститут національної пам'яті, власне, продовжить пошук героїчних особистостей, але з акцентом на таких особистостях, які будуть об'єднувати українське суспільство». У цьому контексті прозвучали прізвища знаних «героїв» Казимира Малевича і Валерія Лобановського.

Я не збираюся аналізувати чи критикувати нове бачення історичної пам’яті від пана Дробовича, бо, власне кажучи, там по суті й нема що аналізувати. Ясна річ, нова влада і новий директор мають право на формування власної стратегії для Інституту національної пам’яті, але важливо, щоб це стосувалося саме історії й національної пам’яті.

Бо наразі складається враження, що головною метою пана Дробовича стане «популяризація». Чи саме для цього було створено УІНП? Поставмо питання взагалі руба: чи функцією Інституту національної пам’яті є об’єднання суспільства? Можливо, краще створити іншу урядову інституцію — Інститут об’єднання, який гедоністичними методами шукатиме спільне для українців з різних регіонів? Думаю, у цій сфері пан Дробович міг би себе проявити.

А ось Інститут національної пам’яті має іншу мету: досліджувати українську історію, казати правду про сто разів перебрехані факти, руйнувати імперські стереотипи, говорити правду. Тобто — sic! — УІНП має популяризувати саме правду, а не постаті, які можуть об’єднувати. У цьому — величезна різниця.

Лобановський і Малевич — це, безумовно, позитивні постаті, але так само більшість українців позитивно сприймають видатну акторку Мілу Йовович, яка народилася в Києві. То що, будемо тепер популяризувати її? Випустимо її плакати в жовто-блакитному купальнику? Чи є якісь креативніші ідеї для об’єднання українського суспільства?

У постколоніальному суспільстві, частина якого все ще живе у полоні імперських міфів і споживає інформацію із закордонних пропагандистських ЗМІ, функція урядової інституції, що займається національною пам’яттю,? шукати правду, говорити про неї, формувати український погляд на історію. Так, це може комусь не подобатися, але саме такою є функція УІНП, для інших цілей — треба створювати інші інституції.

І ще одна цитата пана Дробовича: «Велика увага буде приділятися подальшій роботі по знаходженню спільної мови з нашими сусідами, з якими ми не знаходили спільної мови». Нагадаю, що зовнішньою політикою в Україні займається Міністерство закордонних справ. Як казав Квітка-Основ'яненко: «Швець знай своє шевство, а в кравецтво не мішайся». Хотів би я побачити знаходження спільної мови між Угорщиною й Румунією про Тріанон, наприклад!

У сухому залишку треба констатувати, що ідеї й плани у пана Дробовича цікаві й позитивні, от тільки вони ніяк не стосуються статутних цілей Інституту національної пам’яті.

Джерело

Ще більше новин від «Високого Замку»?
Долучайтеся до нас у Telegram