Після бою кулаками не розмахують

21 листопада була у Києві і, звісно, пішла на Майдан Незалежності на віче, присвячене річниці початку Помаранчевої революції і Революції гідності. Сподівалась, прийде багато людей, щоб показати Зеленському, що народ не приспаний, що тримає руку на пульсі і готовий до нових протестів, якщо президент таки наважиться на капітуляцію. Можна сказати, то був тренувальний Майдан. Але людей прийшло не так багато, як хотілося. Може, зо дві-три тисячі. Думала, буде більше. Можливо, погода вплинула. Було дуже зимно, ще й вітер пронизливий…

Звернула увагу, що мало молоді прийшло. Переважно люди середнього і старшого віку — 45 плюс. Я йшла з віче трохи розстроєна, але заспокоювала себе, що цей мітинг — не показник, бо поки що великої зради нема, люди сподіваються, що якось минеться. Тому і не рефлексують, не нервують. Сподіваються на диво…

Але дива не буде. Мені це було зрозуміло ще напередодні президентських виборів. І я попереджала. Буде велика зрада. Вона вже чітко окреслена і тільки сліпий її не бачить. Але сліпих інфантилів в нашій країні вистачає. На виборах їх набралася критична маса.

Зеленський вже пішов на всі умови Путіна, який той виставив перед зустріччю у Парижі. Боляче дивитися на те, як Україна поводиться. Як з приходом Зеленського все перевернулося з ніг на голову. Жертва агресії стає винуватцем, а агресор, відчувши наближення перемоги, вже диктує нам умови капітуляції. Устами Сівохи договорились до того, що Україна має вибачатись перед жителями Донбасу…

Натомість Росія не виконала жодних умов, передбачених Мінськими домовленостями. А Зеленський не наважується вголос їй про це нагадати. Взагалі боїться криве слово сказати на адресу Путіна, водночас хамить бійцям і кошмарить патріотів. Навіть за цим маркером можна зробити висновок, хто йому ближчий за духом.

Показовою є ситуація з постачанням російського газу. Росія не встигла добудувати у цьому році Північний потік-2, тому їй вкрай необхідно підписати договір з Україною про транзит газу хоча б на рік, оскільки діючий десятирічний договір закінчується 31 грудня ц.р. При цьому і тут вони діють з позиції сили, вимагають для підписання транзитного договору застосувати нульовий варіант, тобто вони нам нічого не винні, зокрема, і програні 3 мільярди доларів в Стокгольмському арбітражі. Україна, маючи виграш у кишені, тобто цілковито виграшні стартові позиції, готова домовитись «десь посередині» — отримати ці 3 мільярди газом. Якщо домовляться таким чином, то, радше за все, Росія запропонує нібито виплатити ці гроші як знижку на газ. Що означає така знижка, ми вже знаємо, проходили: Україна отримає ціну зі знижкою вищу, ніж Німеччина без знижки. Але Зеленський вже поспішив пообіцяти зменшення тарифів на тепло для населення з наступної зими вдвічі. Щоправда, не пояснив яким чином. Якщо за рахунок майбутньої знижки, то даремні сподівання. Але він вже став заручником своєї обіцянки. Можна припустити, що «розводняк» з боку Путіна вже відбувся.

Зеленський не може зрозуміти, що він не є улюбленцем Путіна (на відміну від значної частини українських виборців), а є лише пішаком у його великій грі. Мета Путіна — тріумфальне продовження своєї влади. Для цього треба дотиснути Білорусь і приборкати та знову підпорядкувати Україну. Щоб не відбулася капітуляція України, активна частина суспільства повинна не спати. Наразі маємо зробити не так багато — сьогодні вийти на попереджувальний Майдан. Кожен у своєму місті.

Я буду о 14.00 біля пам`ятника Шевченку у Львові. Побачимося…