Передплата 2024 «Добрий господар»

Нормандський шпагат

Медовий місяць української клоунократії та інфантильної більшості добігає кінця.

Як всяка трагікомедія, він навряд чи завершиться гепіендом, радше черговими розчаруваннями і пошуком винних. Винних буде, звісно, багато, настільки багато, що платити доведеться найзнаковішим персонажам. Решта відповзуть у тінь, прагнучи, щоб їх не згадували поіменно, а зарахували до когорти тих, хто «просто помилився».

«Нам би зиму пережити», — розпачлива фраза з уст прем’єра Гончарука свідчить про загальний настрій команди «ліквідаторів» української державності, що за сприяння агресора, ображених олігархів і безвідповідального, охочого халяви обивателя тепер править бал. Діставшись до вершини на популістській риториці про «бариг», «мир вже завтра», низькі тарифи і 4-тисячні доларові зарплати, «зелені» затягнули стару пісню про жадібний МВФ і про «попередників», які досі «не дають жити». А ще Зе! Команда не вилазить з внутрішніх чвар, що закономірно для тих, хто був ніким, а зараз опинився у ситуації, де можна дерибанити, красти, заробляти на лобістських голосуваннях, просто «гарно жити». На відміну від народу, слугами якого вони себе самовпевнено назвали, і який, за Фрейдом, «ніколи не хоче істини, він вимагає ілюзій, він не може без них жити».

Жити, відчуваючи себе Богом у країні «нелохів», якому море по коліна, хоче і власник цього погорілого лялькового театру — загнаний у глухий кут, обскубаний британськими і американськими судами олігарх Ігор Коломойський. Може, його недавнє інтерв’ю й скидається на п’яну маячню ошалілого від влади і грошей бариги, однак воно є цілком певним сигналом того, що Ігор Валерійович витягнув свої останні козирі. Бо, погодьтеся, заявляти про розворот України у бік Москви, з якою у нас війна, і між якою і нами — тисячі полеглих у цій війні, — це істеричний жест. А дозволити собі говорити про ціну питання — 100 мільярдів путінського хабаря, — нечуване зухвальство, на межі держзради.

Показовою, однак, є реакція Офісу президента. Чомусь балакучий наш гарант не спромігся вичавити з себе жодного слова, передавши ці повноваження своїй прессекретарці. «Коломойський не має права говорити від імені президента», — ось і все. Ані слова по суті сказаного.

Що спонукає Зеленського так квапитися із зустріччю з Путіним, що спонукає його йти на поступки, на «розведення» військ і власного легковірного електорату, на ганьбу у ПАРЄ?.. Невже банальне акторське самолюбство, прагнення оплесків, купання у променях слави «сильних цього світу»? Скандальна зустріч з Трампом, а особливо стиль телефонних розмов з випадковим, як на мене, президентом Америки, впевнюють, що Зеленський веде іншу гру. І ця гра далебі — не на користь України, а задля зовсім інших, можна сказати, особистих цілей.

Майбутня капітуляція у Парижі 9 грудня, в оточенні лідерів Німеччини і Франції, буде публічною, а, отже, дасть Зе! Команді поле для виправдань і спроб уникнення відповідальності. Бо інакше як капітуляцією майбутню «нормандську зустріч» і не назовеш. Зеленський, як і його довгоязикий Карабас, піде на всі вимоги, що їх покладе на стіл Путін. Вони вже озвучені, ніхто у Кремлі й не складав собі труду, аби загорнути імперські амбіції принаймні у якісь пристойніші, дипломатичніші формулювання. Це — розведення військ по всій лінії фронту, особливий статус для Донбасу, вкладений у тіло Конституції України, вибори під дулами російських автоматів, поголовна амністія бойовиків, формування з терористів місцевої «міліції»…

Чи піде на це Зеленський? Думаю, так, у всякому випадку надій на іншу парадигму його поведінки розраховувати не доводиться. Зеленський вже відчуває себе на шпагаті між Росією, люди якої перебувають у його найближчому от оточенні (Андрій Богдан, Андрій Єрмак та Ігор Коломойський) і США, де у Канцлерському суді штату Делавер невластивими для американської Феміди темпами просувається справа афер «Валерійовича». Причому підставою є так званий акт RICO, що визначає боротьбу з організаціями, які діють під впливом рекету й корупції, тобто із організованою злочинністю. Днями у Штатах відбувся перший арешт у цій справі. Спостерігачі кажуть, що Коломойського у результаті чекає доля Павла Лазаренка. І немає сумнівів, що ФБР гідно впорається з покладеним на нього завданням.

Воно б нічого, але злі язики подейкують, що у справі Коломойського окремим розділом є і розслідування проти нашого «найвидатнішого лідера сучасності». Мовляв, і він зі своїми компаніями був причетний до брудної оборудки з виведенням коштів ПриватБанку (читай — грошей українських громадян) за кордон.

Ось на якому шпагаті зависне Зеленський у Парижі. Я думаю, що і Меркель, і Макрон в курсі його проблем, тому й виглядатимуть в очах європейського обивателя миротворцями, а тамтешнього бізнесу, охочого торгувати з Росією, — прагматиками. А ляльковод Зе! вже прозоро й гучно натякнув американцям, куди сховається у випадку реальної загрози.

Можна не сумніватися, що ту ж «криївку» обере і Володимир Олександрович. Забувши, однак, що в Україні, попри інфантильну більшість, яка його, хоч і обрала, але, звісно, не захищатиме, є й «агресивна меншість». Справді агресивна, коли йдеться про незалежність, європейський шлях і свободу.

Схожі новини