“Непроханий гість - кращий за татарина?"

Коли слов'янські князі платили данину до Казані, то у разі невиплати зазнавали військового нападу. Селища спалювали, мешканці зазнавали всіх страхіть війни. Татар боялися. Тоді і виникло російське прислів'я: "Непроханий гість - гірший за татарина”. Тим хотіли підкреслити незручності, які пов'язані з перебуванням непроханого гостя, бо відмовити у гостинності було проти правил слов'янських громад. 

У 1980 році за вказівкою керівництва комуністичної партії Радянського Союзу вирішили відзначити 600-річчя Куликівської битви, яка нібито означала для слов'янських князів звільнення від обов'язків платити данину до Казані. Насправді ж російські князі змушені були платити данину іншому завойовнику ще 100 років після цієї вдалої битви.

Головою почесного комітету підготовки до святкувань з нагоди річниці Куликівської битви призначили… етнічного татарина. Це вказує на дещо садистичне почуття гумору у верхівки російського керівництва. Ця риса характеру збереглася у російської верхівки і досі.

І анекдот, який з'явився у ті часи, теж вказує на садистичний характер гумору російських можновладців: «Республіка Татарстан звернулася до Верховної Ради СРСР зі скаргою на образливий характер прислів'я щодо гостя та татарина. Верховна Рада постановила задовільнити скаргу Татарстану і віднині виголошувати прислів'я у такій формі: «Непроханий гість — кращий за татарина».

Оскільки подальша частина блогу присвячена енергетиці і не має ніякого відношення до етнічних питань, то наразі хочу засвідчити свою особисту повагу Республіці Татарстан.

Отже, Україна поновила закупівлю електроенергії у Росії, а також і Білорусі, хоча остання ще навіть не збудувала свою єдину атомну електростанцію. Моральна оцінка поновлення торгівлі з агресором є однозначною: Росія залишається тим самим «непроханим гостем» у торгівлі, поки не звільнить усі окуповані території України.

Але що передувало такому рішенню уряду?

Запровадження «ринку» електроенергії з 1 липня 2019 року колишнім прем'єром Гройсманом. Досі всі ціни на електроенергію визначала держава. На ринку вони визначаються попитом та пропозицією. А якщо на ринку тільки один продавець, в якого немає конкурентів, то хто називає ціну?

Так, ви здогадалися! Цей продавець і визначає ціну. А не хочеш, то й не купуй, а купи собі два камені та висікай іскру. («Ринкова» ціна стосується поки що промисловості, а не населення. Для населення ціна і надалі встановлюється регулятором, якого призначає держава).

У Конституції СРСР було записано, що у тій країні все робилося для блага людини. Коли представник далекої Чукотки повернувся зі з'їзду партії у Москві додому, він радісно сповістив своїх друзів, що нарешті побачив ту людину, для якої усі ті блага і призначалися.

Не знаю, чи маю родовід з чукчами, бо генетичного тесту не робив, але з радістю представляю людину, якій призначаються усі блага впровадження «ринку» електроенергії в Україні. Знайомтесь! Рінат Ахметов, власник енергетичного холдингу ДТЕК, що генерує левову частку теплової електроенергії в Україні. Він також є і мажоритарним співвласником найбільшого металургійного холдингу Метінвест, який і споживає значну кількість електроенергії. Але окремі підприємства металургійного комплексу України йому поки що не належать. Наприклад, феросплавні заводи, чия продукція є необхідною у металургійних процесах. Біда феросплавних заводів полягає у тому, що вони споживають занадто багато електроенергії. Один Нікопольський завод споживає більше, ніж уся Львівська область. Але де ж іще бути феросплавним заводам, як не в країні, де електрична енергія генерується на 15 атомних енергоблоках з низькою собівартістю кіловат-години? Невелика кількість теплових та гідро- електростанцій, які виконують функцію вирівнювання пікових навантажень, теж не мали би бути дорогими. Не мали би у державі, де все робиться для блага більше, ніж однієї людини.

А в нашій державі все робиться для блага саме цієї людини.

І Роттердам+, який обійшовся економіці у 2 мільярди доларів, і «ринок» електроенергії, який обійдеться набагато дорожче, якщо не створити монополістові конкуренції або визнати монополіста монополістом.

Тільки за липень — перший місяць роботи «ринку», ціни для промислових споживачів виросли на 25%. Це більше, ніж за попередні чверть століття! Відповідно собівартість всіх товарів та послуг в Україні росте, і товаровиробники спробують ці витрати перекласти на покупців. Отже, навіть при постійних цінах на електроенергію для населення, це ж саме населення буде потерпати від зростання цін на всі товари та послуги українських виробників. Тож за підвищення ціни електроенергії для промисловості все одно заплатить населення.

За таких обставин уряд відновив закупівлю електроенергії в Росії та Білорусі, щоби створити конкуренцію Ахметову і тим стримати подальше підвищення цін від Ахметова. Президенти Лукашенко та Зеленський зустрічалися днями у Житомирі, щоб обговорити питання імпорту електроенергії з Білорусі. Білоруський президент так зрадів, що Україна в нього просить допомоги, що заспівав стару пісню про три братерські народи. Незважаючи на те, що цілком є обізнаним: один з тих братів вкрав в України газових родовищ на півтора трильйона доларів.

Депутат від «Батківщини» Валентин Наливайченко не забарився звинуватити пана Андрія Геруса, голову комітету Верховної Ради з питань енергетики, у «зраді» через торгівлю з агресором. Очевидно, він хотів би, щоб Геруса за «зраду» замінили на старшого товариша Наливайченка по партії - Юлію Володимирівну. І тоді би вона почала закуповувати у Росії не тільки електрику, а ще й газ, і це було б не «зрадою», а турботою про населення для зменшення тарифів. А ще краще, щоби пан Каплін очолив комітет, тоді б газ подешевшав у чотири рази, а не у два.

Важкою помилкою уряду Гройсмана було запровадження ринку електроенергії за відсутності конкуренції на ринку. Наразі вибір є між торгівлею електрикою з агресором та нескінченним зростанням ціни від Ахметова. Тому що, крім російської електрики, іншого конкурента на ринку немає. А Антимонопольний комітет замість того, щоби назвати речі своїми іменами і визнати Ахметова монополістом, починає розслідування — чи не скористався пан Ахметов своїм монопольним становищем, щоби продавати електрику за найвищим з можливих тарифів. Мабуть, на Ахметова навіть накладуть штраф у розмірі двох мінімальних зарплат. Тільки зростання цін на електроенергію це не зупинить.

Є ще один спосіб, як створити конкуренцію Ахметову. Треба все ж таки повернутися до впровадження маневрування атомними енергоблоками, щоби значення ахметівських теплових станцій, як вирівнювачів пікових навантажень, звести нанівець. Це не потребує аж занадто великих капіталовкладень. Це потребує насамперед політичної волі. Тоді у покупців буде вибір купувати в Ахметова або в Енергоатому. За таких обставин, ціни не будуть зростати.

Особливо, якщо з Бурштина не вся енергогенерація буде втікати за кордон.

В уряду є дві можливості. Перша: вимагати від Антимонопольного комітету визнання Ахметова монополістом. Це дозволить призначити державного регулятора, який визначатиме ціну електроенергії для промисловості. Регулятор повинен виходити з того, щоби в Енергоатому та інших виробників завжди залишалося достатньо коштів на модернізацію основних фондів. Друга можливість — створити Ахметову конкуренцію через незалежність Енергоатому від ахметівської генерації. Це досягається додатковими капіталовкладеннями в Енергоатом для створення можливості маневрувати потужностями усіх 15 енергоблоків.

Закупівля електроенергії в Росії є не тільки принизливою. Вона шкодить позитивному сприйняттю України за кордоном. Бо Росія може сказати західним державам: «Яка війна? Яка агресія, які такі танки? Адже ми їм допомагаємо, надаємо на їхнє прохання електроенергію». Купувати в Росії електроенергію, як і будь-які інші товари чи послуги, можна лише після припинення окупації українських територій.