Європейський суд подарував Україні ще рік для захисту незалежності

Безпосереднім наслідком пакту Молотова-Ріббентропа, підписаного у 1939 році, був черговий поділ Польщі між її сусідами, чиї армії були сильнішими за польську.

Згідно з цим пактом, Німеччина 1 вересня 1939 року почала наступ на західному кордоні Польщі. 17 вересня Москва почала наступ на сході і захопила Галичину та частину Білорусі, які між двома війнами входили до складу Польщі.

Коли Росія з Німеччиною домовилися збудувати газогін Північний потік-2, у Польщі це сприйняли майже як пакт Молотова-Ріббентропа-2. Досвід неодноразової втрати державності їм нагадував, що якщо Росію та Німеччину нічого не стримує, то вони обидві прагнуть до експансії за рахунок Польщі. Тому Польща, навіть без великих сподівань виграти суд, автоматично оскаржила у суді рішення Єврокомісії, яке дозволяло Росії використовувати 80% потужності газогону Опал. Саме цей дозвіл заохочував зацікавлених інвесторів вкладати гроші у будівництво Північного потоку-2.

Рішення суду та час його оголошення — 10 вересня — були приємною несподіванкою напередодні початку тристоронніх газових перемовин між Україною, Росією та Євросоюзом. Чинність попереднього контракту спливає 31 грудня цього року. Рішення Європейського суду щодо газогону ОПАЛ обмежує кількість газу, який Росія зможе прогнати трубою від німецького берега до центральної Європи. Це своєю чергою робить безглуздим завершення будівництва Північного потоку-2 до німецького узбережжя, оскільки увесь газ, який прийде цією трубою до Німеччини, не зможе бути поданим вглиб Німеччини та Чехії газогоном ОПАЛ.

Це рішення — на руку Україні напередодні перемовин з Росією щодо нового довгострокового контракту про транзит російського газу до Європи. Бо Росія на наступні два роки не матиме альтернативи українській газотранспортній системі у постачанні газу до Європи.

Росія прагнутиме укласти короткостроковий контракт на один-два роки в надії все ж таки добудувати за цей час Північний потік-2, а тим часом змінити рішення суду, подавши апеляцію. Другою їхньою надією є будівництво додаткового газогону ЕУГАЛ, який дозволить увесь газ з Північного потоку-2 відправити вглиб Німеччини.

Україна мусить наполягати на 10-літньому контракті чи хоча б на 5-річному. Ці п'ять років необхідні Україні, щоб збільшити видобуток власного газу на 10 мільярдів кубів, аби було чим заповнити українські газогони у разі припинення російського транзиту. Це збільшення видобутку на 10 мільярдів кубів є мінімумом для збереження газотранспортної системи у робочому стані. Інакше вона просто перетвориться на купу металобрухту. Наразі темпи зростання видобутку газу в Україні є недостатніми, щоби збільшити видобування до рівня необхідного для збереження газотранспортної системи від поглинання Росією після вводу до експлуатації Північного потоку-2.

Справжня мета Росії - не припинення транзиту Україною, а встановлення контролю над українською трубою, так само, як вона встановила контроль над трубою білоруською. Перспективи нарощування експорту російського газу до Європи потребують збільшення транспортних потужностей, і з цієї точки зору українська газотранспортна система не втрачає своєї привабливості для Росії і після вводу до експлуатації Потоку-2. Але якщо Росія встановить свій контроль над магістральними газогонами, про незалежність Української держави можна буде тільки мріяти.

Якщо Україна і цього разу не докладе максимуму зусиль для швидкого збільшення видобутку власного газу, то Росії вдасться викрутити їй руки та викупити газотранспортну систему.

Віковічне прагнення українського народу мати свою незалежну державу ще здійсненне, але для цього слід усвідомлювати, що сприятливі можливості існують в історії лише іноді, а не завжди.

Є десятки важливих та невідкладних завдань, які необхідно вирішити для збереження незалежності та майбутнього процвітання держави. Але якщо б спитали тільки про одне з багатьох, то слід надати перевагу швидкому зростанню видобутку газу в Україні у найближчі три-п'ять років.