Жертви Заздрості

Покоління «звичних» для українців політиків часто називають «дітьми Кучми».

Саме «червоний директор», батько вітчизняного олігархату привів у вищу лігу політичного істеблішменту Юлію Тимошенко, Віктора Ющенка, Віктора Януковича та й, зрештою, п’ятого президента України Петра Порошенка. Кожен з довгожителів політичного Олімпу має що згадати про Леоніда Даниловича і, без сумніву, є носієм певних, притаманних тодішнім реаліям, рис.

Тепер ці персонажі поступилися особам геть інших світоглядних уподобань, звичок, мотивацій і пріоритетів. «Поступилися» — сказано надто м’яко, — електоральне цунамі, спричинене тотальним нігілізмом, популістичною риторикою «молодих і зелених», змило багатьох гравців української політичної сцени. Причому, кільком з них, видається, настільки непереливки, що вони всерйоз замислюються про завершення своїх публічних кар’єр.

По двох тижнях після дочасних парламентських виборів політологи, соціологи і психологи досі шукають пояснення перевернутій політичній шахівниці, вдаючись до історичних аналогій, списуючи все на світові тренди, розповідаючи конспірологічні байки. Я ж схиляюся до думки, що насправді злам настроїв та політичних уподобань пересічного українця стався задовго до появи Володимира Зеленського (читай — Василя Голобородька) на телеекрані. Був спричинений прірвою між владними елітами різних поколінь та умовним «народом». Цим мотивом стало електронне декларування статків чиновництва, депутатів, суддів, словом, усіх, хто три роки тому вперше мордувався за комп’ютерами, вписуючи у бланки власні маєтки, дорогі авто, банківські рахунки, коштовності та інші статки.

Звісно, й до 2016-го українці підозрювали, що «нагорі» крадуть. Однак саме декларації недвозначно унаочнили масштаб національної біди, до того ж спричинили не тільки обурення, злість та ненависть, але й до краю загострили почуття заздрості. Особливо у тих, кого, правду кажучи, не надто

переймали зміни останніх років, хто, як був, так і залишився «совком», волаючим про допомогу держави навіть у випадках, де легко можна собі дати раду самотужки. Ці люди раптом відчули себе не те, що обділеними, обдуреними, — вони стали «нещасними». Хоча, як зауважував колись філософ Мішель Монтень, «після тих осіб, які займають найвищі пости, я не знаю більш нещасних, ніж ті, що їм заздрять».

Зеленський і Ко лише роз’ятрили ці недобрі рефлексії та інстинкти, вправно спекулюючи вічними темами «корупції», «жадібності» та «безстидства», вплітаючи у канву достеменних фактів фейки та брехню. Здобувши своє, переможці вмить збилися з цих тем, розуміючи, що з часом такі речі можуть повернутися до них бумерангом.

Тому не надто дивуюся з якісного складу тих, кого «Слуга народу» привів під купол парламенту.

Що може тримати укупі таких різних осіб? Що єднає одного з промоторів системи «Prozorro» Олексія Мовчана і проросійського пропагандиста Дубінського? Бренд Зе зумів консолідувати затуманеного виборця, однак чи об’єднає депутатів?

Правда, є страх перед гнівом обивателя — любителя «халяви». Цей типаж страшний непрогнозованістю, оскільки вона базується на образах заздрісного, обдуреного лоха, які виростають на грунті непомірних, але безпідставних амбіцій.

Але страх, як і заздрість, — погані порадники, а ще гірші запобіжники. Можна стати маріонеткою олігарха, як у випадку із Зеленським. Але цей статус небезпечний. Бо ті, хто смикає за ниточки, міняються. От Коломойський побавився, але це не сподобалося Трампу, і той поки що нашіптує вимоги, і у тому шепотінні вчуваються гнівні нотки. А ще є Путін з повноважним Медведчуком…

З останніми взагалі жарти погані. Зеленський і Ко може скільки завгодно розповідати про монобільшість і про епохальні зміни. Фактично ми вже на порозі конституційного перевороту, який виріс якось сам собою, — країна стала за фактом президентською республікою. Однак для тектонічних змін потрібна конституційна більшість, а без кума Путіна її годі уявити. Але такий альянс усім дасть розуміння того, що насправді мета Зе — не зміни, а реванш. І це мають усвідомити всі, у першу чергу, ті, хто виносив актора 95 Кварталу на владну вершину.