Чому куховарка не може керувати державою? Пояснюю!

Рекордна кількість кандидатів на посаду президента у 2019 році, свідчить, що «Україна має таланти!». Разом з тим кастинговий процес у майбутньому слід впорядкувати, щоби не смішити публіку у менш талановитих країнах світу.

Згідно з діючим законодавством, якщо людині виповнилося 35 років і у неї в кишені паспорт громадянина України, то все, що їй потрібно, це назбирати два з половиною мільйона гривень застави з будь-яких джерел. Якщо двоюрідна теща заслуженого дояра України Олега Ляшка пропрацювала 20 зі своїх 35 років куховаркою в їдальні колгоспу «Шлях Ілліча» і голова колгоспу вніс за неї заставу 2,5 мільйона гривень, то вона може стати нашим президентом. Сам Ілліч був би втішений: здійснилася його мрія, і «куховарка може керувати державою!».

Насправді, куховарка поки що не може керувати Україною.

Тому нам слід подивитися як відбір кандидатів на найвищу посаду у державі відбувається в інших цивілізованих країнах.
Найбільш тривалого успіху у своїй розбудові здобула держава, що дістала назву Давній Рим. Вона проіснувала 1000 років і завдяки колективним зусиллям багатьох гідних мужів у кількох поколіннях розробила систему підготовки держслужбовців, що стала прикладом для усіх наступних державних утворень у світі. У тому числі і США. Втім, останні президентські вибори у США довели: якщо держава бере на себе непосильні борги двох найбільших у світі кредиторів житлового будівництва і не знає як виплутатися з цих зобов'язань, вона відкидає досвід мудрих римлян і шукає нові шляхи. Але це не про нас.

Повертаємося до першоджерел.

З метою підготовки своїх громадян для виконання функцій вищих посадових осіб держави давні римляни розробили систему набуття знань, щоб керувати різними галузями державного управління. Аби претендувати на найвищу посаду, яка звалася консул, кандидат мав послідовно, протягом свого життя, набути навичок керування на трьох нижчих щаблях державної служби, а також на військовій службі. Цей шлях сходинками державної служби набув назву cursus honorum, що можна перекласти як кар'єра почесті. Громадська думка заохочувала молодих людей ступати на цей шлях служіння державі, а не проводити свій час у товаристві зеленого змія та на трибунах іподромів.

До найнижчої державної посади, що звалася квестор, допускали не раніше двадцяти восьми років. Молода особа мала здобути 10 річній досвід служби у армії. У ту добу, що віддалена від нас на дві тисячі років, перебування держави у стані війни було хронічним явищем. Якщо зробимо поправку на зміни, що відбулися з того часу, то можемо дозволити громадянам обіймати найнижчу державну посаду у віці 18 років. Хоча стан неоголошеної війни з Росією може поставити питання обов'язкової дворічної служби в армії, як передумову балотування на посаду першого рівня. Тоді мінімальний вік для чоловіків буде 20 років. Це надасть перевагу жінкам, і у такий спосіб гендерну проблему недостатньої кількості жінок серед керівних кадрів буде вирішено.

Квестори у Римі діставали досвід нагляду за частиною державних фінансів. На сучасній мові здобували основи економічних знань. Але не вирішували питання розподілу фінансів. Були скоріше бухгалтерами та інкасаторами, а не фінансовими директорами.
Цю функцію розподілу коштів виконували вищі посадові особи. Найменша посадова особа, що мала право розподілу, звалася едилом. Едили здійснювали будівництво громадських споруд, доглядали за правильним функціонуванням ринків і опікувались будівництвом і вбранням церков, від чого і походить назва їхньої посади.

Втім, щоби претендувати на посаду претора, було необов'язковим виконання функції едила, але досвід посади квестора був обов'язковим. У 39 років дозволялося висувати свою кандидатуру на посаду претора (якщо віднімемо десять років обов'язкової військової служби, то в сьогоденні це 29 років). Це була посада, на якій службовець набував судової практики (юридичних факультетів тоді не існувало; знання законів посадовці набували, відвідуючи судові засідання або подаючи судові скарги чи звинувачення під час перебування на попередніх посадах). Крім того, претор виконував важливі військові функції командувача гарнізоном, якщо вища посадова особа держави — консул — знаходилась у цей час на війні за межами Риму. Отже, людина, яка виконувала функції квестора та претора, вже мала знання і досвід у фінансових і юридичних питаннях державного управління, а також досвід керувати великими військовими одиницями.

І тільки після набуття цього досвіду посадовець міг претендувати на виборах на вищу державну посаду консула.
Мінімальний вік для кандидата на посаду консула становив 40 років. Це обмеження випливало з необхідності пройти всі сходинки cursus honorum. А з яких міркувань наше законодавство обмежує мінімальний вік для заняття посади 35 роками? Невже економічні, юридичні і військові знання пана Зеленського перебільшують знання студента першого курсу університету, якому щойно виповнилося 18 років?

І навіть після таких обмежень щодо римських кандидатів захист республіканського устрою забезпечувався не тільки тим, що посадовець обирався лише на один рік, а й тим, що посадовців завжди обиралося двоє, щоби, в разі надмірних амбіцій одного з них, другий не давав змоги нашкодити суспільним інтересам.

Державний устрій України сильно відрізняється від устрою Давнього Риму. Але здоровий глузд вимагає, щоби кандидат на посаду першої особи держави вже був готовий виконувати покладені на нього Конституцією функції, а не починав вчитися, обійнявши цю посаду.

Скільки кандидатів на вищу посаду у державі можуть похвалитися достатніми знаннями і досвідом у економічних, юридичних і військових питаннях, без яких виконання функцій президента не може бути ефективним?

Нам слід удосконалити вимоги до майбутніх кандидатів у президенти, створивши український cursus honorum, який би гарантував фахову відповідність претендента функціям, покладеним Конституцією на вищих посадових осіб. І заохочувати усіх бажаючих громадян України вже зі старших класів середньої школи засвоювати принципи, знання і досвід служіння державі.