«Країна Путіна» може існувати, лише пожираючи інші території

Деякі аналітики припускають, що Сурков написав цю статтю тільки для Путіна, щоб «про­гнутися». Я схильна вважати, що навпаки: не для Путіна, а замість Путіна. Якщо відкинути слово­блуддя, яким грішить автор, то мета статті оче­видна — це програмна річ, яку можна порівняти з мюнхенською промовою Путіна (виголосив у лю­тому 2007 року).

Чому цей «маніфест» оприлюднив Сурков, а не сам лідер нації? Через одне слово — путінізм. Путі­ну просто «із скромності» не випадало самому його озвучувати.

Українцям цей неологізм давно відомий і ши­роко вживаний. Тільки у нас він як лайка, нарівні з фашизмом. Сурков, звісно, вкладає зовсім інший зміст, він прирівняв його до світового ідеологічно­го вчення на кшталт марксизму, ленінізму, комуніз­му… В такий спосіб намагається підтягнути «крем­лівського карлика» до найвищого історичного рівня. Чому ця стаття з’явилася саме зараз? Маю дуже просте пояснення — рейтинг «великого Пу» здувся до історичного мінімуму. Відтак треба було вдихнути у нього чергову порцію «величі».

Але є у цій декларації про наміри дуже тривожні речі. Сурков пише, що Росія «повернулася до сво­го природного і єдино можливого стану великої єд­ності народів, що зростає, збираючи землі».

Таким чином визнає, що «країна Путіна» може іс­нувати, лише пожираючи інші території. Нинішній господар Кремля влаштовуватиме російський на­род доти, допоки задовольнятиме його імперські потреби. Для цього повинен періодично «збира­ти землі», створюючи ілюзію відновлення новітньо­го СРСР чи російської імперії і кидати ці завоюван­ня зголоднілому народу як кістку. Україна — перша у черзі на поїдання, але Сурков дав зрозуміти, що приготуватися мають усі сусіди. А у перспективі — не лише сусіди. Ідеолог путінізму не приховує, що модель «держави Путіна» з Росії готові експортува­ти і у далеке зарубіжжя.

Якою мала би бути реакція світу на цей виклик? Дуже серйозною. Але світові лідери продовжують вдавати, що не розуміють, з ким мають справу, на­магаються не помічати зародження нового фашиз­му, сподіваючись, що усе це несерйозно, що якось розсмокчеться. На жаль, у сучасному світі немає лідерів, які б усвідомлювали, яку смертельну не­безпеку для демократії і цивілізації несе путінізм.

По суті, лише Україна, в яку божевільний агресор вже встромив зуби, адекватно оцінює небезпеку. Хоча і у нас є значна частина інфантильних грома­дян, які не розуміють, хто є їхнім справжнім воро­гом. Тільки відвертий дурень може у цих умовах жартувати чи експериментувати з країною. Якщо дехто досі нічого не зрозумів, то не полінуйтесь, прочитайте статтю Суркова. Він вже нічого не при­ховує, а прямим текстом пише, що настав час зали­шити усі ілюзії і «змиритися усім тим, хто вимагає, щоб Росія «змінила поведінку».

«Їм тільки здається, що вибір у них є», — каже Владислав Сурков.