Жертви чи співучасники?
Янукович винен у загибелі силовиків, але це не «міліцейська небесна сотня»
«Серед Небесної сотні є і 18 загиблих міліціонерів. І ті, і ті — жертви», — сказав генпрокурор Юрій Луценко. І відразу ж небайдужі громадяни стали на диби. У «Фейсбуку» прокотився слух, що «злочинна влада» судитиме майданівців за розстріл «міліцейської небесної сотні». Генпрокурор уточнив, що смерті правоохоронців знаходяться в прямій залежності від наказів і дій тодішнього президента, керівника МВС, керівника СБУ. Тому вони включені в загальне число жертв.
Залишається сподіватися, що заява Юрія Віталійовича про те, що загиблі міліціонери є частиною Небесної сотні, — це невдала фігура мови. Адже бути жертвою злочинного наказу «незалежно від сторін» і бути зарахованим до списку цивільних, які стали на боротьбу з проросійською диктатурою, — це не одне і те ж.
Безумовно, можна говорити про те, що виконавці злочинного наказу і ті, в кого вони стріляли, рівною мірою стали жертвами режиму, який спробував втопити протести в крові. Але зараховувати міліціонерів до сонму нових українських героїв некоректно. Безумовно, Янукович несе відповідальність не тільки за смерті Небесної сотні, за викрадення і нанесення каліцтв активістам по всій країні, а й за смерті правоохоронців. Це він послав їх сіяти смерть. Послав їх на смерть. Суть в тому, що хтось повинен відповісти і за цих 18 загиблих. Не протестуючі ж. Вони захищали свої життя від озброєних силовиків. Однак право на самозахист не означає, що підбурювач, який віддав наказ, повинен залишитися безкарним.
Янукович — замовник злочину, вчиненого на Майдані. Він його ідейний натхненник. Це він не розкаявся досі і сподівається на реванш, мріючи закінчити розпочате. Звинуватити колишнього президента ще й в смертях правоохоронців — цілком логічний хід. Сьогодні ми знаємо, що російська армія розгорнулася біля українських кордонів одночасно з появою у Києві Майдану. Що на бази ЧФ РФ в Криму ще в грудні стали прибувати додаткові аптечки, паливно-мастильні матеріали і провіант. На початку січня — задовго до розстрілів на Майдані — на українському півострові з'явилися російські диверсанти і військові. Ми знаємо, що про все це Януковичу доповідали розвідники. Але він нічого не зробив, щоб перешкодити своєму ляльковику. Замість цього він направив на київський Майдан кримських силовиків. Немов навмисно, провівши їх, через криваве посвячення.
Давайте згадаємо, як російська пропаганда роздмухувала історію про «три спалені кримські автобусаи із силовиками» відразу після втечі Януковича і його кліки. Якщо проаналізувати події тих днів у ретроспективі, то стає очевидним, що розстріл на Майдані, смерті з обох сторін — це підготовка необхідного прикриття для іноземної інтервенції.
Неточність формулювання потребує уточнення, а не хайпу. Те, що відбулося з країною за ці п'ять років вчить нас необхідності заглиблюватися у суть явища. З одного боку, різниця між загиблими майданівцями і загиблими міліціонерами в тому, що перші розуміли глибинну причину протестних акцій, хотіли зупинити входження країни в новий Радянський Союз. Другі ж вважали за краще не думати про нюанси.
Небесна сотня і силовики — це не одне і те ж хоча б тому, що кожен з них залишився на барикадах з діаметрально протилежних причин. Одні — щоб відстояти свободу. Інші — щоб задушити її. І тут критики Луценка абсолютно праві. Але кожну смерть потрібно розслідувати. Справедливість вимагає, щоб злочинець був покараний.
Включення загиблих міліціонерів у список жертв Януковича вибиває з-під російської пропаганди основний аргумент. Що, мовляв, були дві сторони: ті, хто організовував «заворушення» і ті, хто намагався зберегти «порядок в країні». Те, що слідство вирішило пред'явити колишньому президенту і його кліці звинувачення в смертях правоохоронців, означає, що була тільки одна сторона — український народ. І був кремлівський агент, який всіма силами намагався спровокувати громадянський конфлікт і таким чином допомогти московському господареві окупувати Україну.
