Горбачов рекламував піцу, Кравчук рекламує Юлію Тимошенко…

Гадаю, Леонід Ма­карович просто вже не здатен реально оцінити контекст, у якому він опинився, до власного розпачу, на узбіччі

Попри те, що інститут президента в Україні не може втіша­тися пошанівком і вважатися авторитетом (через миттє­ву здатність виборців перетворювати вчорашніх кумирів у офірних цапів), довічний статус президента іноді стає інструмен­том для сумнівних речей, не сумісних із, так би мовити, висотою становища. Михайло Горбачов — перший та останній президент почилого у Бозі СРСР — колись завзято рекламував… піцу. Не знаю, які дивіденди здобув на цій оборудці Горбі, однак піца, яку він хвалив, йшла на ура. Через ласість публіки до схожих розваг.

Прецедент Горбачова і піци — зі серії безневинних і, зрештою, простеньких маркетингових ходів — зацікавив політтехнологів в Україні. Їм теж доводиться продавати — правда, не піцу, а кандида­тів у президенти, і робити це намагаються креативно і незвично. Іноді аж надто незвично.

Леонід Макарович Кравчук — перший президент України часів новітньої незалежності — мав би, звісно, зважувати на свій винят­ковий статус. Хай там як з його компартійним минулим, з важкою спадщиною, залишеною ним для України теперішньої — зокре­ма, горезвісним Будапештським меморандумом, грабіжницькою приватизацією, мільйонною інфляцією, катастрофічним зубожін­ням, уособленням якого стали «кравчучки», — але найперший. Акурат цей факт забезпечив «Макаровичу» належне місце у наці­ональному пантеоні. І саме з огляду на свою першість, патріарх вітчизняної політики мав би ретельно зважувати усі свої кроки, публічні заяви, привселюдні жести.

Але він взявся рекламувати… ні, не піцу, а Юлію Тимошенко, яка укотре «йде у президенти», попри сумнівну «кредитну історію» політика-популіста.

Про смаки, звісно, не сперечаються. Кравчуку-виборцю може справді подобатися Тимошенко. Але статус першого президента України, так би мовити, зобов’язує, він мав би утримати «хитро­го лиса» від публічних оцінок тих чи інших персонажів актуальної політики. Цей статус передбачає радше роль третейського суд­ді, а не vip-агітатора. Тим паче, що аргументи, яких Кравчук ужи­ває задля аргументації власних уподобань, якісь «не патріарші», дріб’язкові, більше схожі на особисті образи, бо, виявляється, Порошенко з ним не зустрічається… А натяк на стать Юлії Воло­димирівни як аргумент «за» неї взагалі мав би спричинити хвилю обурення серед ревнителів модної гендерної рівності…

Утім, Леонід Макарович продає «політичну піцу» не вперше. І не вперше підставляє плече саме Тимошенко. Завдяки підтримці есдеків далекого 2005 року ЮВТ стала прем’єр-міністром «по­маранчевого уряду». Кравчук тоді (і тепер?) виступав у тандемі з Віктором Медведчуком. Зрештою, «під Медведчуком» Кравчук «ходив» на парламентські вибори у складі нашвидкуруч зліплено­го блоку «Не так!», покликаного завадити Ющенкові сформувати свою більшість після парламентських виборів 2006 року… А не­давня заява Леоніда Макаровича про Тимошенко як найпідготов­ленішого до президентства політика один в один збіглася у фор­мулюваннях з риторикою лідера «Українського вибору».

Тож Леонід Макарович намагається продавати дуже протухлу піцу, виготовлену за рецептами навіть не Медведчука, а, радше, його кума — Володимира Путіна. Не певен, що перший президент України робить це за гроші чи якісь інші статки. Гадаю, Леонід Ма­карович просто вже не здатен реально оцінити контекст, у якому він опинився, до власного розпачу, на узбіччі. А ще — свої роки, до­свід і гідність, що апріорі мали б застерегти його від нешляхетних вчинків. «Хитрий лис» перехитрив самого себе…