Щоб рухатись визначеним, а не «новим» курсом

Президент Петро Порошенко запропонував закріпити в Конституції стратегічне прагнення України до НАТО та Європейсього Союзу, а також виключити положення, яке дозволяє базування Чорноморського флоту Росії в Криму.

«Існує очевидна загроза ревізії європейської та євроатлантичної стратегії під впливом різних зовнішніх та внутрішніх обставин», — пояснив ініціативу президент. Відповідний законопроект глава держави зареєстрував у Верховній Раді 3 вересня.

Звичайно, для того, щоб вступити у НАТО та Євросоюз, не обов'язково робити відповідні записи у Конституції. Достатньо ці стратегічні завдання оформити у вигляді законів. Що, зрештою, вже є. Відповідний закон (про внутрішню і зовнішню політику) щодо вступу до НАТО був прийнятий ще за Кучми у 2003 році. Потім на догоду Кремлю Янукович його скасував. Але рік тому, у червні 2017 року, 267 голосами народних депутатів було прийнято Закон № 6470, який передбачає повернення курсу України на вступ до Північноатлантичного альянсу. Втім, немає жодної гарантії, що знову комусь закортить змінити зовнішньополітичний курс. Тому, зважаючи на особливості України, на колосальний зовнішній вплив, рішення закріпити стратегічні інтереси країни у Конституції є виправдане. Ба більше! Конче необхідне. По суті, це питання виживання чи навіть існування держави. Закон легко змінити чи скасувати. Для цього достатньо 226 голосів, тобто звичайної парламентської більшості. Зважаючи на специфіку гібридної війни, потужність так званих інформаційних військ Путіна, які активізувалися останнім часом, є небезпека, що на наступних якщо не президентських, то парламентських виборах можуть перемогти реваншисти. Їм не становитиме великих труднощів зібрати (в разі потреби докупити) потрібні голоси. А ось внести зміни до Конституції — це важка справа. Для другого голосування потрібно назбирати 300 голосів. Такої «критичної маси» проросійської вати в українському парламенті, сподіваюсь, ніколи не буде…

Конституцією маніпулювати не вийде. Хто б не став президентом, яка б більшість не склалася у парламенті, вони будуть зобов'язані йти визначеним, а не «новим» курсом. До речі, авторка двозначного гасла про «новий курс» швидко зреагувала на ініціативу Порошенка. Юлія Тимошенко запропонувала, як альтернативу змінам до Конституції, записати стратегічну мету — вступ у НАТО і ЄС — у меморандум. Меморандум! Це навіть не закон, це — декларація про наміри. Тобто давно пройдений Україною етап. Тобто це — ні про що. Для чого Юлія Володимирівна зробила цей маневр? Думаю, з двох причин. По-перше, це спроба знівелювати ініціативу президента. По-друге, привід «зіскочити» з голосування, бо у парламентській залі треба не наміром, а конкретиним натисканням кнопки виявити свою позицію. Ініціативою про меморандум можна виправдати своє неголосування за це рішення у парламенті.

Опоненти президента наввипередки поспішили звинуватити його у піарі. Мовляв, в такий спосіб спекулює темою НАТО і ЄС, заробляє бали напередодні виборів. Це вже стає поганим тоном — будь-яку знакову дію влади її опоненти розцінюють з огляду не на інтереси держави, а на інтереси ініціатора. За великим рахунком, все, що робить політик, так чи інакше є його піаром чи антипіаром. Втім, для одних виборців — це плюс, для інших — мінус. В Україні досі, навіть після чотирьох років війни, є люди, які прагнуть до Росії, які вважають НАТО ворожою структурою. Президент міг би знайти чимало інших приводів для популізму або ж виголошувати більш компромісні варіанти, щоб, як кажуть, і вашим, і нашим. Тому звинувачення у піарі — не лише удар по президенту, а й нівеляція його ініціативи.

Зрештою, піар це чи ні, не має принципового значення, це другорядне питання. На цьому можуть зациклюватися лише ті, хто власне мислить такими категоріями. Важливо, наскільки це державницький крок. Крім того, це, як і надання Українській церкві автокефалії, крок незворотний. І чим більше зробимо незворотних кроків, тим менше буде у майбутніх керівників держави спокус для маневру чи підстав піддаватися зовнішньому тиску.