Кривава республіка: «миротворчий» сценарій Путіна для України

Убивство знімальної групи в Центральноафриканській Республіці було вкрай необхідно виключно Кремлю

Багато вже сказано про вбивство в далекій Центральноафриканській республіці групи російських журналістів: Орхана Джемаля, Кирила Радченка та Олександра Расторгуєва. З цього приводу навіть розсварилися Іван Іванович з Іваном Нікіфоровічем. Тобто російський політик Костянтин Боровий з російським журналістом Ігорем Яковенко. Один не дуже виважено висловився про одного з загиблих. Другий записав з цього приводу відеоблог. Перший розіслав всім спільним друзям повідомлення в Facebook, яке починається словами: «Любий друже!» і в якому висувається умова, або роздружитися негайно з Яковенко, або назавжди втратити інтернет-дружбу Борового. Знаходяться і такі, хто звинувачує у смерті журналістів Михайла Ходорковського, який зголосився профінансувати групу Джемаля.

Російські соцмережі рясніють «размишлізмами» на тему, а чи не є це злочинним недбальством — поїхати в якусь ЦАР, загинути там і змусити страждати близьких і далеких громадян? Російський МЗС пояснив всім тим, хто до того «не пойняв», що журналісти поїхали в Африку як туристи і не мали журналістської акредитації на роботу. А штатні кремлівські посіпаки роздмухали це повідомлення, «перевівши стрілки» на Ізраїль, невідомих арабів і сомалійських піратів. Хтозна, кому може спасти на думку вбити російських журналістів, які до того ж не мають ані акредитації, ані поваги до путінської влади? Як це не прикро, трагедія, яка б мала протверезити суспільство, поступово перетворюється на нагромадження пліток та пустої балаканини. Українці ж ніяк не відреагували на подію. А дарма. Адже України вона стосується в першу чергу.

В Центральноафриканській республіці група Джемаля мала знімати фільм про ЧВК «Вагнер». Про появу тут російських найманців в липні писала російська «Новая газета» з посиланням на французьку Le Monde. По інформації видання, бійці «Вагнера» присутні і в інших країнах Африки. А саме в Судані. Ще в травні російські ЗМІ повідомляли, що зі згоди комітету ООН Росія направила в ЦАР безкоштовну військово-технічну допомогу — партію стрілецької зброї та набоїв. Також з відома комітету в цю країну відкомандировані п’ять військових та 170 російських цивільних інструкторів, нібито для підготовки військових армії ЦАР.

Насправді вбивство знімальної групи було вкрай необхідно виключно Кремлю. Однієї тільки інформації, що росіяни, які діють в ЦАР паралельно з миротворцями ООН, завозять в країну елітних спецпризначенців було б достатньо, щоб розпочався величезний скандал. Адже після появи росіян на початку 2018 року в Центральній Африці, на бази миротворців неодноразово нападали. Світові ЗМІ повідомляли про втрати серед миротворців. Десятки вбитих та поранених. А Росія ще й мала нахабство пропонувати свої послуги у якості країни, яка має «величезний досвід боротьби з тероризмом». Ось що писала з цього приводу російська «Федеральна агенція новин»: «Генеральний секретар Організації Об'єднаних Націй (ООН) Антоніу Гутерреш засудив напад на базу миротворців ООН в Центральноафриканській Республіці, в результаті якого один миротворець загинув і більше десятка отримали поранення…».

Російське сприяння здійснюється в руслі загальних зусиль міжнародного суспільства по зміцненню національних силових структур ЦАР, передачі їм всієї повноти відповідальності за підтримку безпеки і правопорядку на всій її території і, в кінцевому рахунку, нормалізації обстановки та надійному врегулювання тривалого внутрішнього збройного конфлікту", — заявили в МЗС Росії". А далі в статті дається коментар військового експерта фонду «Народна дипломатія» Сергія Простакова: «Російський досвід врегулювання подібних конфліктів сміливо можна вважати успішним. Це було продемонстровано в Чечні, зараз йде процес примирення в Сирії, який без участі Москви був би просто неможливий. Тому російський досвід антитерористичної діяльності та дипломатичного посередництва буде корисним і на території ЦАР. Не можна не відзначити, що цей досвід зараз набагато успішніший, ніж результати, досягнуті ООН і Заходом. Миротворча місія при провідній ролі Франції показує, що вона не здатна впоратися з конфліктом, що змушує сумніватися в ефективності цього інструменту зараз і в інших регіонах світу».

Таким чином ми бачимо, що РФ напівофіційно завезла в зону конфлікту своїх найманців, які відомі тим, що починають і успішно роздмухують конфлікти, маскуючи їх під громадянські. Російський МЗС знов розповідає казочку про цивільну допомогу легальним збройним силам країни. Ми знову чуємо промовки про «настамнет» та «громадянську війну». В кінці штатний військовий експерт дає пораду, мовляв, тільки Росія може впоратися з громадянським конфліктом в ЦАР.

Тепер ще раз. Уважно. По пунктах.

1. Росія, як писала французька преса, за допомогою найманців вичавлює французькі компанії з видобутку діамантів в цьому регіоні.

2. В ЦАР є миротворці ООН і російські спостерігачі та військові, які знаходяться там цілком офіційно.

3. Після нападів на бази миротворців Росія намагається отримати карт-бланш на «врегулювання ситуації». Наведена вище стаття з ФАН непрозоро натякає, що якби РФ мала мандат ООН, вона б встановила мир в регіоні.

Можна тільки уявити, що сталося б з російськими миротворчими планами, якщо б журналістам групи Джемаля вдалося б показати, що отримавши згоду ООН, Росія направила в Африку ніяких не цивільних, а справжнісіньких найманців, які до того воювали в Сирії, Криму та на Донбасі.

І ще один вкрай важливий нюанс. Кінцевою метою гібридної війни, яка викладена в доктрині Герасимова — того самого який нещодавно літав з міністром закордонних справ Р Ф Сергієм Лавровим до Ізраїлю, Німеччини та Франції — є створення гібридними методами таких умов, щоб країна-жертва та міжнародна спільнота самі попросили Росію спрямувати в регіон миротворців. «Доктрина Герасимоза», яку ще називають «Азбукою гібридної війни», чітко прописує не тільки набір гібридних методів, як то: пропаганда, підкуп, економічний шантаж, хаотизація. Вона ставить кінцеву мету — миротворчу місію, після того, як жертва російської гібридної агресії знекровлена та дезорієнтована пропагандою, диверсіями, війною та «їхтамнєтами». Доктрина Герасімова чітко проговорює, що перемога в гібридній війні — це легальна окупація під егідою ООН! Хіба не це зараз відбувається в ЦАР? Хіба не цього Росія домагається для українського Донбасу?

Для гібридної тактики, яку застосовує Кремль за для захоплення чужих територій, правдиве слово є чи не більшою загрозою, ніж здатна на відсіч армія та потужні спецслужби. Не забуваємо, що в московській тактиці війни, названій «доктриною Герасимова», спочатку іде пропагандистське слово, а потім — введення російського миротворчого контингенту. Тож, група Джемаля однією своєю журналістською роботою намагалася покласти край і першому, і другому.

Чому українські журналісти досі не заявили про солідарність із загиблими? Де поважні міжнародні правозахисні організації, які мали б звинувачувати режим Путіна в нищенні свободи слова та небажанні встановити істину в загибелі Орхана Джемаля, Кирила Радченка та Олександра Расторгуєва? Чому ми досі робимо вигляд, що смерть російських журналістів в далекій Африці — все це не про Україну? Може тому що знаходимося в центрі гібридної війни та дезорієнтовані ворожою пропагандою. Можливо тому, що ворог витрачає шалені ресурси, щоб не дати українцям побачити що є першочерговим, а що другорядним.

Джерело