Співай, друже, співай!

Почалися розмови, що, можливо, композитор і співак Славко Вакарчук захоче нас ощасливити і подасться у президенти. Що начебто оголошення буде 24 серпня під час концерту в Палаці спорту, а на концерті буде 80 тис. народу.

Деякі фани навіть припускають, що намір і президентська програма будуть виконані у формі пісні, яка обіцяє стати шлягером.

Ви скажете, а чому б і ні?

Наді Савченко можна, а йому зась? Якщо Ляшко серйозно хоче прикрасити спинку президентського крісла позолоченими вилами? Якщо готується до боїв заслужена кандидатка в президенти Тимошенко, з численних чеснот якої досі збереглася тільки коса, непівдвладна ніякій молі? Якщо Зелінський вже підготував для передвиборної кампанії кілька нових реприз?

Причина поважна і очевидна. Наш Славко, на відміну від згаданих осіб, які не вміють більше нічого, крім рватися до президентства і президентствувати, пише непогані пісні і співає.

Кажуть, є й такі, що навіть вимагають від Славка цього кроку.

Я не схильний вимагати від людей більшого, ніж вони мають і можуть дати. У тому числі і від Славка. Якщо чоловік співає, то яке я маю право чіплятися до нього, щоб він для задоволення мого почуття гумору розважав мене ще й як президент? Чому б не задовольнитися його співом? Навіщо ставити президентські програми на ноти? Я взагалі не хочу його програми, ні співаної, ні виголошеної речитативом.

Кажуть, що він, ставши президентом, у вільний від виконання президентських обов’язків час, не буде красти, а співатиме. Це для мене не аргумент. Ніхто ще не дослідив сили впливу cтатусу президента на активізацію первісних інстинктів. А тому й про Славка невідомо, які інстинкти прокинуться у нього в нових сприятливих обставинах.

Я хочу, щоб він наполегливо, не відволікаючись на всякі дурниці, спровоковані марнославством і підступними порадниками, вдосконалювався у своєму ремеслі.

І, між іншим, потрохи у своїй співочій манері позбувався тої гундосинки, яка так подобається дєвочкам-малолєткам, але серйозно відлякує багатьох інших потенційних фанів.

Оце й усе, що можна хотіти від нашого улюбленця Славка Вакарчука. Але хіба цього мало?